Закон про платіжні послуги — це Закон України № 1591-IX від 30 червня 2021 року, який задає виключний перелік платіжних послуг, категорії надавачів, умови авторизації, правила платіжних операцій, електронних грошей і цифрових грошей Національного банку, а також нагляд і оверсайт платіжної інфраструктури. Чинна редакція станом на 26 червня 2026 року враховує зміни, внесені зокрема Законом № 4465-IX про розвиток фінансової інклюзії.

Документ замінив попередній режим Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» № 2346-III і наблизив український платіжний ринок до логіки європейської PSD2: окремо фінансові та нефінансові послуги, відкритий доступ до рахунків за згодою користувача, посилена автентифікація, чітка відповідальність за неакцептовані операції.

Для користувача це правила повернення коштів і захисту рахунку. Для банку, платіжної установи, установи електронних грошей, оператора пошти чи фінтех-сервісу — умови ліцензії, капіталу, реєстру платіжної інфраструктури та щоденної роботи з клієнтом.

Основні положення закону набрали чинності поетапно: сам акт став чинним 1 серпня 2021 року, а ключовий блок норм про надання послуг запрацював з 1 серпня 2022 року. Відтоді текст правили неодноразово: узгодження з законом про фінансові послуги та фінансові компанії, податкові норми, повноваження Національного банку, адміністративну процедуру і фінансову інклюзію. Читати потрібно саме поточну редакцію на офіційному порталі законодавства, а не першу версію 2021 року.

Закон не замінює банківське законодавство і не скасовує валютні обмеження воєнного стану. Він задає рамку: хто має право рухати гроші клієнта, за яких умов, з яким захистом інформації і з якою відповідальністю, якщо операцію виконали без згоди платника.

Що саме регулює закон і навіщо його ухвалили

Предмет регулювання сформульовано в преамбулі досить точно. Закон визначає поняття і загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг і порядок їх надання, категорії надавачів та умови авторизації, загальні засади функціонування платіжних систем, випуску й використання електронних грошей та цифрових грошей Національного банку, права, обов’язки і відповідальність учасників ринку, нагляд за надавачами та оверсайт платіжної інфраструктури.

Слово «виключний» тут не риторика. Поза переліком статті 5 діяльність не можна назвати платіжною послугою лише тому, що через інтерфейс «йдуть гроші». Технічний процесор, який не має доступу до коштів користувача, платіжним надавачем не стає. І навпаки: хто приймає гроші клієнта, відкриває рахунок чи ініціює платіж від його імені, уже потрапляє в периметр авторизації.

Практичний ефект для ринку полягав у тому, що ліцензія «на переказ коштів без відкриття рахунків» перестала бути універсальною відповіддю на всі бізнес-моделі. З’явилися окремі статуси: платіжна установа, мала платіжна установа, установа електронних грошей, надавач обмежених платіжних послуг. Банки зберегли широке право надавати більшість фінансових платіжних послуг на підставі банківської ліцензії, але для випуску електронних грошей їх також включають до Реєстру платіжної інфраструктури як емітентів.

Фінансові та нефінансові платіжні послуги

Стаття 5 ділить послуги на два блоки. Фінансові пов’язані з рахунком, готівкою, переказом, інструментом чи електронними грошима. Нефінансові — з доступом до рахунку в іншого надавача: ініціювання платежу і надання відомостей з рахунків. Саме другий блок є українським відповідником open banking.

До фінансових платіжних послуг належать такі види діяльності.

• Зарахування готівки на рахунки користувачів і всі послуги з відкриття, обслуговування та закриття рахунків, крім електронних гаманців.
• Зняття готівки з рахунків користувачів і той самий комплекс послуг щодо рахунків, знову ж таки крім електронних гаманців.
• Платіжні операції з власних коштів користувача з рахунку або на рахунок (крім операцій з електронними грошима): кредитовий переказ, дебетовий переказ, інша операція, зокрема з використанням платіжного інструменту.
• Платіжні операції за рахунок кредиту, який надавач дає користувачу для виконання платежу, з тим самим набором кредитових, дебетових та інших операцій.
• Емісія платіжних інструментів та/або еквайринг таких інструментів.
• Переказ коштів без відкриття рахунку.
• Випуск електронних грошей і виконання платіжних операцій з ними, включно з відкриттям та обслуговуванням електронних гаманців.

Нефінансові послуги — це послуга з ініціювання платіжної операції та послуга з надання відомостей з рахунків. Окремо закон описує підтвердження доступності коштів на рахунку для емітента електронного платіжного засобу. Користувач має право залучити стороннього надавача, а надавач, який обслуговує рахунок, не може без законної підстави відмовити в доступі через спеціалізований інтерфейс.

Послуги технічного характеру — хостинг, обслуговування терміналів, канали зв’язку — не є платіжними, якщо виконавець не отримує доступ до коштів користувача. Ця межа важлива для IT-підрядників: помилкова кваліфікація «ми ж лише софт» не рятує, якщо в договорі фактично є розпорядження чужими грошима.

Хто має право надавати послуги і як виглядає авторизація

Стаття 10 закріплює коло надавачів. До нього входять банки та філії іноземних банків; платіжні установи, зокрема малі; філії іноземних платіжних установ; установи електронних грошей; фінансові установи з правом на платіжні послуги; оператори поштового зв’язку; надавачі обмежених платіжних послуг. Органи державної влади та місцевого самоврядування можуть отримати авторизацію на випуск електронних грошей, якщо таке право прямо передбачене законом.

Авторизація — це допуск до ринку через ліцензію на надання фінансових платіжних послуг та/або включення відомостей до Реєстру платіжної інфраструктури. Ліцензія в цьому законі — не папір у рамці, а запис у Реєстрі про право надавати всі або окремі фінансові платіжні послуги. Порядок деталізовано в Положенні НБУ про авторизацію діяльності надавачів фінансових платіжних послуг та обмежених платіжних послуг (постанова Правління № 217 від 7 жовтня 2022 року, з подальшими змінами).

Банки надають більшість фінансових платіжних послуг без окремого включення до Реєстру. Виняток — випуск електронних грошей і операції з ними, включно з електронними гаманцями: тут банк має бути внесений до Реєстру як емітент. Платіжні установи, оператори пошти та установи електронних грошей працюють лише в межах послуг, зазначених у ліцензії, і лише після включення до Реєстру. Мала платіжна установа не може емітувати платіжні інструменти та випускати електронні гроші.

Надавачі обмежених послуг — ініціювання платежу та відомості з рахунків — проходять реєстраційну авторизацію, а не повний ліцензійний цикл фінансової установи. Це не «спрощений бізнес без обов’язків»: залишаються вимоги до захисту інформації, згоди користувача, ідентифікації в межах фінансового моніторингу та взаємодії з банком через офіційні інтерфейси.

У нашій практиці супроводу заявок найчастіше «ламається» не сама ідея продукту, а пакет документів: структура власності, джерела капіталу виключно в грошовій формі, політики управління ризиками та інформаційною безпекою, опис платіжної схеми. Регулятор дивиться не на слайд інвестора, а на те, хто реально контролює установу і як клієнт поверне гроші, якщо операція піде не туди.

Капітал, пруденційні вимоги і реєстр

Стаття 16 встановлює мінімальний розмір статутного капіталу для юридичної особи, яка не працює як мала платіжна установа. Капітал має бути сформований у грошовій формі. Для малих установ окремі пороги визначає Національний банк своїми актами.

Модель діяльності	Мінімальний статутний капітал	Що це означає на практиці
Ініціювання платежу або переказ без рахунку	1 млн грн	Вузький дозвіл на одну з двох «легких» моделей
Обидві зазначені послуги або одна з фінансових послуг пунктів 1–5 статті 5	3 млн грн	Рахунок, готівка, переказ з рахунку, інструмент/еквайринг — якщо береться один напрям
Кілька фінансових послуг пунктів 1–6 статті 5 або оператор пошти	5 млн грн	Комбінована модель; для пошти поріг не залежить від кількості послуг
Випуск електронних грошей і операції з ними	10 млн грн	Найвищий поріг через грошове зобов’язання емітента перед держателями

Дані таблиці — зі статті 16 Закону України «Про платіжні послуги» (портал zakon.rada.gov.ua) та роз’яснень пруденційних вимог на bank.gov.ua. Норматив мінімального розміру регулятивного капіталу небанківського надавача не може бути нижчим за відповідний статутний мінімум; якщо установа надає кілька послуг, застосовується найвищий із релевантних показників.

Реєстр платіжної інфраструктури — публічний орієнтир для користувача і контрагента. Перед підписанням договору з небанківською установою варто звірити статус, перелік дозволених послуг і наявність обмежень. Відсутність запису при публічній обіцянці «ми приймаємо платежі» — сигнал зупинитися, а не «технічна затримка».

Договір, платіжна інструкція і момент безвідкличності

Відносини з користувачем оформлюють договором про надання платіжних послуг. Закон вимагає попереднього розкриття істотної інформації: тарифи, строки виконання, порядок відкликання згоди, відповідальність, канали повідомлень про інцидент. Прихована комісія в «дрібному шрифті» після акцепту не рятує надавача, якщо користувач не отримав зрозумілих умов до ініціювання операції.

Платіжна операція виконується на підставі платіжної інструкції та згоди платника. Згода може бути разовою або рамковою — для регулярних списань, підписок, доручень. Відкликати згоду можна до настання моменту безвідкличності. Після цього інструкція вже «пішла» в ланцюг розрахунків, і повернення можливе лише за правилами помилкових, неналежних або неакцептованих операцій, а не як просте «скасувати в додатку».

Для кредитового переказу в національній валюті всередині України строки зазвичай короткі; для транскордонних і валютних операцій накладаються правила валютного регулювання та обмеження воєнного стану. Закон про платіжні послуги тут не скасовує постанову Правління НБУ № 18 та подальші пакети лібералізації: він лише описує, як виконується дозволена операція.

Посилена автентифікація і захист рахунку

Стаття 68 вимагає автентифікації користувача — фізичної особи або уповноваженого представника юридичної особи — перед електронною взаємодією. Посилена автентифікація (у європейській термінології SCA) — це перевірка щонайменше за двома незалежними категоріями: знання (пароль, PIN), володіння (телефон, токен, картка), притаманність (біометрія).

Посилену автентифікацію обов’язково застосовують під час дистанційного доступу до рахунку, ініціювання дистанційної платіжної операції та будь-яких дій за підозри в шахрайстві. Для дистанційного платежу код автентифікації має бути унікальним для конкретної операції й прив’язаним до суми та отримувача. Зміна суми або реквізитів отримувача робить код недійсним.

Деталі винятків — низькоризикові операції, довірені отримувачі, повторювані платежі після першого підтвердження — містить Положення НБУ про автентифікацію та застосування посиленої автентифікації на платіжному ринку (постанова № 58 від 3 травня 2023 року). Виняток не є правом ігнорувати ризик: якщо коефіцієнт шахрайства за видом операцій перевищує референтний рівень два квартали поспіль, надавач не може далі уникати посиленої перевірки.

Захист інформації — окремий обов’язок статті 67: система має закривати весь цикл формування, обробки, передавання і зберігання даних про операції та індивідуальну облікову інформацію. Це стосується і банківської таємниці, і таємниці надавача платіжних послуг. Передача даних сторонньому надавачу в межах відкритого банкінгу можлива лише за згодою користувача і в обсязі, який ця згода покриває.

Відкритий банкінг після серпня 2025 року

Сам закон заклав право користувача залучити надавача послуг з ініціювання платежу та надавача відомостей з рахунків. Операційні правила для банків і сторонніх надавачів Національний банк зібрав у Положенні про відкритий банкінг в Україні (постанова Правління № 80 від 25 липня 2025 року), яке набрало чинності 1 серпня 2025 року. Надавачі, що обслуговують рахунки, мали привести інтерфейси та внутрішні процедури у відповідність до цього акта.

Логіка така. Користувач дає згоду банку, у якому відкрито рахунок. Банк проводить посилену автентифікацію, показує, кому саме і на який обсяг/строк відкривається доступ, і лише після цього пропускає стороннього надавача через спеціалізований інтерфейс. Відповідальність за перевірку згоди лежить на банку-обслуговувачі. Він же відповідає перед клієнтом за шкоду через порушення положення про відкритий банкінг і за неналежне виконання операції, ініційованої через стороннього надавача, якщо не доведе, що сам виконав її правильно.

Банк має право заблокувати доступ стороннього надавача без звернення клієнта, якщо бачить ознаки шахрайства чи несанкціонованого доступу до вразливих платіжних даних. Для фінтех-сервісу це означає: жити в реєстрі, не збирати логіни від інтернет-банкінгу «в обхід API» і бути готовим, що доступ відключать за ризик-сигналом, а не лише за скаргою користувача.

Електронні гроші, цифрові гроші НБУ і воєнні обмеження

Електронні гроші закон визначає як одиниці вартості в електронному вигляді, випущені емітентом для платіжних операцій, які приймають як засіб платежу інші особи, ніж емітент, і які є грошовим зобов’язанням емітента. Це не «бал на сайті магазину» і не внутрішній бонус закритої системи. Багатоцільова передплачена картка, яку приймають поза емітентом, уже в цій зоні.

Окремо закон створює рамку для цифрових грошей Національного банку — цифрової форми гривні. Емісія таких грошей здійснюється виключно в безготівковій формі за правилами цього закону та актів НБУ. Це не приватний стейблкоїн і не електронні гроші комерційного емітента.

З 24 лютого 2022 року постанова Правління НБУ № 18 тимчасово зупинила випуск і розповсюдження електронних грошей та поповнення електронних гаманців. Це обмеження воєнного стану, а не скасування інституту електронних грошей у законі. Податкові наслідки для ФОП, які хочуть приймати «електронні гроші», треба звіряти одночасно з Податковим кодексом і з актуальним текстом постанови № 18: сам кодекс окремого визначення не містить і відсилає до закону про платіжні послуги.

У вересні 2026 року Національний банк розширив валютні можливості за гривневими платіжними рахунками в небанківських надавачів. Фізичні особи отримали право оплачувати товари, роботи й послуги за кордоном особистими електронними платіжними засобами в межах 200 000 грн в еквіваленті на календарний місяць з усіх гривневих платіжних рахунків у такого надавача. Це вже не норма закону № 1591-IX, а валютна лібералізація в межах його інфраструктури.

Права користувача і відповідальність за чужі та помилкові платежі

Платник відповідає за правильність реквізитів, які сам вказав. Надавач відповідає за виконання саме тієї інструкції, яку акцептував, і за власні помилки. Закон розрізняє неакцептовану операцію (не було згоди), помилкову (неналежний отримувач, неналежний платник, списання без законних підстав) і неналежне виконання (строк, сума, реквізити з вини надавача).

Якщо виконано неакцептовану операцію, надавач платника зобов’язаний негайно після виявлення факту або після повідомлення платника — що сталося раніше — повернути суму за рахунок власних коштів. Чекати, поки «знайдуть шахрая», закон не дозволяє. Для помилкового зарахування неналежному отримувачу передбачено обов’язок негайно переказати суму належному отримувачу за рахунок власних коштів і сплатити пеню 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Перший крок користувача після підозрілого списання — зафіксувати час, суму, канал і письмово (у чаті банку, заявою, через офіційний кабінет) повідомити надавача. Затримка з повідомленням послаблює позицію, якщо надавач доводитиме, що платник не зберіг платіжний інструмент або розкрив дані автентифікації. Другий крок — вимагати блокування інструмента. Третій — письмова претензія з посиланням на норми про неакцептовану операцію, а не лише «поверніть, бо мені не сподобалось».

Надавач відповідає перед користувачем і за дії працівників, комерційних агентів та посередників. Якщо посилену автентифікацію мав застосувати надавач отримувача, але не застосував, він відшкодовує шкоду надавачу платника. Розподіл відповідальності між банком рахунку і стороннім ініціатором платежу закон також фіксує: банк рахунку не виходить із гри лише тому, що клієнт натиснув «оплатити» в іншому застосунку.

Фінансовий моніторинг, ліміти і повсякденні перекази

Надавач фінансових платіжних послуг є суб’єктом первинного фінансового моніторингу. Ідентифікація, верифікація, супровід операції даними про платника і отримувача, відмова в проведенні платежу без обов’язкових реквізитів — це не «примха комплаєнсу», а вимога, узгоджена із законом про запобігання відмиванню коштів. Для частини внутрішніх операцій на суму менше 30 000 грн закон допускає спрощений супровід за відсутності ознак штучного дроблення.

Окремо від закону № 1591-IX банки застосовують власні ліміти на P2P-перекази. З 1 червня 2025 року поширеною ринковою рамкою залишаються місячні обмеження порядку 100 000 грн для клієнтів низького та середнього ризику і 50 000 грн для високоризикових. Це продукт ризик-політики та рекомендацій регулятора, а не стаття закону про платіжні послуги. Плутати ці ліміти з капітальними порогами установ або з валютним лімітом 200 000 грн на оплату за кордоном із рахунків небанківських надавачів не варто: різні режими, різні адресати.

Для ФОП і юридичних осіб у 2026 році з’являються додаткові обмеження на вихідні операції для «сплячих» і новостворених підприємців та компаній з ознаками оболонки. Це вже суміжна антисхемна політика, яка накладається на платіжний договір. Надавач має право відмовити в операції або знизити ліміт, якщо профіль клієнта не б’ється з заявленою діяльністю.

Нагляд, оверсайт і типові помилки бізнесу

Державне регулювання платіжного ринку здійснює Національний банк. Нагляд стосується надавачів послуг, оверсайт — платіжної інфраструктури: систем, технологічних операторів, схем розрахунків. Мета — безперервність розрахунків, захист користувача, прозорість учасників. Заходи впливу — від письмового застереження і обмеження окремих операцій до відкликання ліцензії та виключення з Реєстру.

У практиці перевірок повторюються одні й ті самі розриви. Договір обіцяє послугу, якої немає в ліцензійному записі. Кошти користувачів змішують із власними без належного захисту. Немає процедури інциденту: хто приймає повідомлення о 23:40, хто блокує інструмент, хто запускає повернення. Open-banking доступ відкривають за логіном інтернет-банку, а не через спеціалізований інтерфейс. Агентська мережа працює без контролю ідентифікації.

Для малого бізнесу, який хоче лише «приймати картки на сайті», часто достатньо договору з уже авторизованим еквайром, а не власної ліцензії. Власна установа має сенс, коли з’являється самостійне зберігання коштів клієнтів, власний баланс електронних грошей, власна схема переказу або масштабний PIS/AIS-продукт. Інакше витрати на капітал, аудит, звітність і кіберзахист перевищать маржу еквайрингу.

Користувачу перед великим платежем достатньо трьох перевірок: чи є надавач у Реєстрі платіжної інфраструктури, чи збігається IBAN отримувача з договором, чи банк або установа запитали другий фактор підтвердження. Відсутність другого фактора на великій дистанційній операції — привід зупинитися, навіть якщо інтерфейс виглядає «як завжди».

Закон про платіжні послуги не закриває всі спори життя. Він дає мову, якою можна вимагати повернення, перевірити ліцензію, зрозуміти, чому банк відмовив сторонньому сервісу в доступі до рахунку, і відрізнити технічного підрядника від установи, яка тримає чужі гроші. Поточна редакція від 26 червня 2026 року — робочий текст для договорів, скарг і заявок; наступні зміни, зокрема відкладені норми після воєнного стану, знову доведеться звіряти в офіційному реєстрі, а не в старих оглядах 2022 року.