Понад 17 тисяч осіб уже внесено до українського реєстру санкцій, а банки міжнародних груп перевіряють клієнтів і їхніх партнерів приблизно за 50 санкційними списками світу. Проте навіть така перевірка не гарантує, що з контрагентом безпечно працювати. Це обговорили на третій дискусії серії Legal Talks «Право на зміни», яка отримала назву «Право на довіру».
Учасницями розмови стали директорка Департаменту санкційної політики та представництва в судах Міністерства юстиції України Олена Вакуленко, голова Української комплаєнс-асоціації та керівниця напряму комплаєнсу й фінансового моніторингу в ОТП Банку Ганна Горбенко, а також керівниця напрямків комплаєнсу та запобігання корупції в НЕК «Укренерго» Юлія Азаріна. Кожна зі спікерок розглянула той самий санкційний ризик зі свого боку — держави, банку й компанії.
Держава шукає реального власника
Закон про санкції діє в Україні з 2014 року, але після повномасштабного вторгнення його суттєво посилили: у травні 2022-го з’явилася санкція у вигляді стягнення активів у дохід держави. Відтоді, як пояснила Олена Вакуленко, важливо не те, хто записаний власником, а хто реально розпоряджається активом. Тож перевіряти слід не лише саму компанію, а й її кінцевих бенефіціарних власників, засновників і зв’язки.
На папері може фігурувати «умовний громадянин», а бізнесом фактично керуватиме підсанкційна особа. Структуру власності спікерка радить розкручувати до останньої фізичної особи, яку вдається встановити. Якщо ланцюжок веде в офшорні зони, без ґрунтовної перевірки та OSINT-дослідження не обійтися.
Український реєстр — лише базовий рівень. Санкції ЄС Олена Вакуленко назвала «must have», адже Україна синхронізує з ними власні рішення. Ганна Горбенко пішла далі, зазначивши, що «наявність просто у санкційних списках — це взагалі верхівка айсберга». Кожна юрисдикція оцінює ризик за своїми правилами: за правилом OFAC майно компанії вважають заблокованим, якщо вона на 50 % і більше належить одній чи кільком підсанкційним особам сукупно, навіть коли її самої в списку немає; у Великій Британії дивляться ще й на фактичне управління, тож формально «чиста» структура власності ризику не знімає; угоди в обхід європейських санкцій в Україні можуть поставити під сумнів навіть тоді, коли національних санкцій на момент угоди ще не було.
Банк і компанія бачать ризик глибше
Для банку важливо, хто платить, через які банки йдуть кошти, звідки товар і хто його кінцевий споживач. Тривожним сигналом Ганна Горбенко назвала ситуацію, коли в документах значиться один власник, а переговори веде й погоджує платежі інша людина, або коли в додаткових угодах раптом з’являється третя сторона. Ризик може ховатися навіть у товарі: наприклад, оптоволокно частина міжнародних банків вважає товаром подвійного призначення й відмовляється проводити операції з ним.
Звичної для багатьох компаній логіки «керівник погодив — ризик приймаємо» санкційний комплаєнс не визнає. «Якщо операція заборонена, її не можна погодити рішенням керівництва… Прийняття ризику в цьому випадку не діє», — наголосила спікерка.
Для компанії перевірка контрагента — це ще й питання, хто в ній самій відповідає за ризики і чи вміє ними керувати партнер. Універсальної моделі тут немає, наголосила Юлія Азаріна. Чи потрібен компанії окремий комплаєнс-офіцер, залежить від контексту: у державних компаніях цього вимагає закон, а в середньому бізнесі цю роль цілком логічно бере на себе юрист. Ганна Горбенко додала, що юристу з мисленням «так або ні» в комплаєнсі непросто, адже тут працюють з імовірністю та впливом ризику. Утім, саме для санкцій така категоричність доречна: санкційний ризик, за її словами, «прийняти практично неможливо».
Чи справжня комплаєнс-система в партнера, можна зрозуміти без доступу до його внутрішніх документів. Насторожити мають типові, скопійовані політики, не адаптовані під компанію. Натомість про живу систему свідчать опублікований реєстр корупційних ризиків, звернення через канали speak-up (нуль — радше тривожний знак), оновлення політик після інцидентів і розслідування, які шукають причину порушення, а не винних.
Навіть ідеальна перевірка має термін придатності. Як пояснила Юлія Азаріна, висновок про те, що з контрагентом можна працювати, завжди діє лише на сьогодні. Світ змінюється швидко, а разом із ним — і важливі обставини діяльності партнера. Олена Вакуленко описала ще жорсткіший сценарій: контрагента перевірили бездоганно, а «через півроку до його власника запроваджуються санкції». Тому перевірка контрагента — це процес, а не разова дія перед підписанням договору.
Під час розмови спікерки торкнулися й інших питань: чому Олена Вакуленко не вірить у випадкову «недоперевірку» і що змінить законопроєкт № 12406 про відповідальність за обхід санкцій; три типові помилки, через які навіть великий бізнес втрачає відносини з банком; як новий закон про державний нагляд може винагородити компанії з дієвим комплаєнсом; чому комплаєнс «працює» навіть тоді, коли ви — фізична особа — підприємець.
