Охорона культурної спадщини вимагає дотримання спеціальних вимог під час використання нерухомості, проведення будівельних робіт і збереження історичних пам’яток. Водночас суди мають чітко розмежовувати повноваження органів влади та обов’язки власників об’єктів.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду узагальнив правові позиції за справами 2018–2026 років. В огляді зібрано підходи щодо надання охоронного статусу, забудови історичних ареалів, укладення охоронних договорів і застосування санкцій.

Реконструкція не скасовує статус, а заборони потребують доказів

Суд наголосив, що сама реконструкція будівлі не є підставою для припинення її охоронного статусу. Заборона будівельних робіт має спиратися на встановлену загрозу пошкодження пам’ятки, а не на припущення. Детальний план території в історичному ареалі потребує погодження з органом охорони культурної спадщини ще до затвердження.

Дві справи з однаковим предметом можуть завершитися по-різному. Результат залежить від конкретних обставин і аргументів сторін.

Обов’язки власників залишаються навіть під час оскарження

Відсутність паспорта пам’ятки за певних умов унеможливлює укладення охоронного договору. Межі території археологічної пам’ятки визначають за встановленим порядком із чітким розмежуванням повноважень органів. Оскарження рішення про надання об’єкту охоронного статусу не звільняє власника від обов’язку укласти охоронний договір і не виключає санкцій, якщо на момент їх накладення об’єкт уже мав статус пам’ятки.