Ненормований робочий день становить особливий режим робочого часу, який застосовують до окремих категорій працівників, коли точно нормувати тривалість трудового процесу неможливо. Така робота понад установлену норму не вважається надурочною і не оплачується додатково, натомість компенсується щорічною додатковою відпусткою тривалістю до семи календарних днів.

Режим установлюють не для всіх працівників підприємства, а лише для тих, чия праця за характером не піддається точному обліку, поділяється на частини невизначеної тривалості або коли працівник розподіляє час на власний розсуд. Перелік посад фіксують у колективному договорі, а конкретну тривалість відпустки — залежно від періодичності залучення, обсягу обов’язків і навантаження.

На відміну від надурочних робіт, залучення за ненормованим режимом має епізодичний характер і не вимагає подвійної оплати. Працівник зберігає право на дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку щодо початку й закінчення робочого дня, а також на відпочинок у вихідні та святкові дні.

Правове визначення та підстави встановлення

Кодекс законів про працю України не містить прямого визначення поняття «ненормований робочий день». Основним документом, який роз’яснює цей режим, залишаються Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 року № 7 (зі змінами від 5 лютого 1998 року). Хоча наказ не пройшов реєстрацію в Міністерстві юстиції і має рекомендаційний характер, роботодавці широко застосовують його на практиці.

Згідно з пунктом 1 цих Рекомендацій, ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який установлюють для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. За потреби така категорія виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці визначається не лише тривалістю, а й колом обов’язків і обсягом виконаних робіт, тобто навантаженням.

Нормальна тривалість робочого часу за статтею 50 КЗпП становить не більше 40 годин на тиждень. Під час дії воєнного стану для працівників об’єктів критичної інфраструктури вона може бути збільшена до 60 годин на тиждень відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX. Ненормований режим існує паралельно з цими нормами і не замінює їх.

Кому можна встановити ненормований робочий день

Режим застосовують до керівників, спеціалістів і робітників, праця яких має особливий характер. Пункт 5 Рекомендацій № 7 виділяє кілька груп:

• Працівники, чия праця не піддається точному обліку за часом (наприклад, окремі категорії в сільському, лісовому господарстві, на транспорті, де тривалість залежить від погодних умов, сезону чи виробничих факторів).
• Працівники, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості.
• Особи, які розподіляють час для роботи на власний розсуд (керівники підприємств і структурних підрозділів, їхні заступники, окремі спеціалісти з високим рівнем інтелектуального навантаження).

Ненормований робочий день не застосовують до працівників, зайнятих на умовах неповного робочого дня. Для тих, хто працює на умовах неповного робочого тижня, режим можливий. Підприємства самостійно визначають перелік посад у колективному договорі, враховуючи періодичність роботи понад норму, коло обов’язків і обсяг навантаження. Міністерства та центральні органи можуть затверджувати орієнтовні переліки за погодженням із галузевими профспілками, проте остаточне рішення залишається за роботодавцем.

Типові посади включають директорів, їхніх заступників, керівників відділів, окремих спеціалістів (наприклад, водіїв легкових автомобілів, експедиторів, окремих категорій працівників сфери обслуговування). Важливо, щоб залучення понад установлений час відбувалося епізодично, а не систематично щодня. Систематичне перевищення норми перетворює режим на приховані надурочні роботи з відповідними наслідками.

Документальне оформлення режиму

Встановлення ненормованого робочого дня вимагає чіткої фіксації в локальних документах. Основні кроки такі:

1. Визначення переліку посад, професій і робіт у колективному договорі (або в наказі, якщо колективний договір відсутній). Для кожної посади вказують тривалість додаткової відпустки.
2. Внесення умови про режим і тривалість відпустки до письмового трудового договору з працівником (або додаткової угоди, якщо режим установлюють уже працюючому).
3. Видання наказу про встановлення режиму для конкретних працівників із посиланням на колективний договір чи трудовий договір.
4. Ознайомлення працівників під підпис із відповідними документами.

Після списку варто зазначити, що відсутність колективного договору не позбавляє можливості встановити режим — тоді всі умови прописують безпосередньо в трудовому договорі. Для працівників, які вже працюють, зміна режиму оформлюється додатковою угодою і наказом. Працівник не може бути змушений прийняти режим проти своєї волі, якщо це істотно змінює умови праці, хоча на практиці часто досягають згоди ще на етапі працевлаштування.

У табелі обліку робочого часу ненормований режим відображають звичайними позначками явок. Окремого коду для «переробітку» за цим режимом не передбачено, оскільки робота понад норму не є надурочною і не оплачується додатково. Облік ведуть у межах установленої норми, а компенсація відбувається через відпустку.

Відмінності від надурочної роботи

Ненормований робочий день і надурочна робота — різні правові конструкції. Надурочні роботи регулюються статтями 62–65 КЗпП: вони допускаються лише у виняткових випадках, обмежені по годинах (не більше чотирьох годин протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік), вимагають згоди працівника (крім окремих випадків) і оплачуються у подвійному розмірі. Ненормований режим не підпадає під ці обмеження, оскільки переробіток не вважається надурочним.

Ключова відмінність полягає в характері залучення та компенсації: епізодична робота понад норму за ненормованим режимом компенсується лише додатковою відпусткою, тоді як систематичні надурочні роботи потребують подвійної оплати та дотримання жорстких лімітів.

Нижче наведено порівняльну таблицю основних ознак.

Дані таблиці ґрунтуються на положеннях КЗпП України та Рекомендаціях Мінпраці № 7. На практиці роботодавці іноді плутають ці режими, встановлюючи щоденне подовження робочого дня без оформлення надурочних і без надання відпустки, що створює ризики трудових спорів.

Компенсація: додаткова відпустка

Єдиною обов’язковою компенсацією за роботу в режимі ненормованого робочого дня є щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці. Стаття 8 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР передбачає її тривалість до семи календарних днів згідно зі списками посад, робіт і професій, визначених колективним договором, угодою. Конкретну тривалість (від 1 до 7 днів) установлюють колективним або трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в таких умовах.

Відпустка надається пропорційно часу, відпрацьованому на посаді з ненормованим режимом. До стажу, що дає право на неї, зараховують час фактичної роботи в таких умовах (за умови зайнятості не менше половини тривалості робочого дня), а також час щорічної основної та додаткових відпусток. Невикористані дні можна перенести, розділити на частини або компенсувати при звільненні. Для окремих категорій (наприклад, водіїв легкових автомобілів) спеціальними актами можуть передбачати додаткову доплату поряд із відпусткою.

Під час дистанційної роботи право на відпустку зберігається, якщо це прямо передбачено трудовим договором. Загальна тривалість робочого часу при дистанційній роботі все одно не може перевищувати норми статей 50 і 51 КЗпП.

Типові помилки при застосуванні ненормованого робочого дня

• Встановлення режиму для всіх працівників підприємства без обґрунтування неможливості нормування часу. Це суперечить суті режиму і може бути оскаржене.
• Систематичне щоденне залучення понад норму без оформлення надурочних робіт. Епізодичність є обов’язковою умовою; регулярний переробіток вимагає подвійної оплати.
• Відсутність фіксації переліку посад у колективному договорі або трудовому договорі. Без документального закріплення працівник може відмовитися від режиму або вимагати компенсації як за надурочні.
• Ненадання додаткової відпустки або встановлення її тривалості понад сім днів. Максимум — сім календарних днів, конкретну кількість визначають сторони в межах цього ліміту.
• Застосування режиму до працівників з неповним робочим днем. Рекомендації прямо забороняють це для неповного дня (але дозволяють для неповного тижня).

Уникнення цих помилок знижує ризик перевірок Держпраці та судових спорів. Працівникам варто уважно перевіряти умови трудового договору та наявність переліку посад у колективному договорі перед підписанням.

Особливості під час воєнного стану та практичні аспекти

У період дії воєнного стану загальні правила робочого часу залишаються чинними, проте для працівників критичної інфраструктури норма може досягати 60 годин на тиждень. Ненормований режим при цьому не скасовується і не замінює надурочні роботи. Святкові та неробочі дні в цей період не застосовуються за загальним правилом частини 6 статті 6 Закону № 2136, що впливає на планування графіків, але не змінює суті компенсації за ненормований день.

Для роботодавців режим зручний тим, що дозволяє епізодично залучати ключових працівників без додаткових витрат на оплату. Для працівників важливо розуміти, що згода на режим означає готовність до періодичного подовження робочого дня в обмін на додаткові дні відпочинку. Перед встановленням варто оцінити реальну частоту залучення і зафіксувати її в документах, щоб уникнути зловживань.

Працівникам, які вже працюють у такому режимі, корисно вести власний облік епізодичних залучень і своєчасно подавати заяви на додаткову відпустку. Роботодавцям рекомендується періодично переглядати перелік посад, щоб він відповідав фактичному характеру роботи, а не використовувався як формальна підстава для безкоштовного подовження робочого часу.