Спеціальне водокористування в Україні — це забір води з природних або штучних водних об’єктів за допомогою насосів, свердловин чи інших технічних пристроїв, подальше її використання та скидання зворотних вод із забруднюючими речовинами. Такий режим застосовується до юридичних і фізичних осіб, які споживають воду понад певні обсяги для господарських, сільськогосподарських, промислових чи комунальних потреб.

Отримання дозволу є обов’язковим при заборі від 5 кубічних метрів на добу (крім окремих випадків виробництва напоїв), видається безоплатно територіальними органами Держводагентства протягом 30 днів і встановлює чіткі ліміти. Одночасно з дозволом виникає обов’язок сплачувати рентну плату, розмір якої залежить від басейну річки чи регіону забору підземних вод.

У 2025–2026 роках правила зазнали суттєвих змін: з’явилася можливість заміни окремого дозволу інтегрованим довкіллєвим дозволом для промислових установок, повністю електронна подача документів і механізм тимчасового зменшення лімітів під час маловоддя.

Юридичне визначення та межі поняття

Згідно зі статтею 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування охоплює три взаємопов’язані дії: забір води із застосуванням споруд або технічних пристроїв, її безпосереднє використання та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти (у тому числі через канали). Цей режим відрізняється від загального водокористування, яке не потребує дозволів і стосується побутових потреб без технічних засобів значного впливу.

Право на таке користування мають як юридичні особи, так і фізичні особи-підприємці та громадяни, якщо їхня діяльність спрямована на задоволення питних, господарсько-побутових, сільськогосподарських, промислових, енергетичних, рибогосподарських чи інших суспільних потреб. Важливо розуміти: сам факт наявності свердловини чи насоса ще не означає автоматичної необхідності дозволу — вирішальним стає обсяг і характер використання.

Окремо закон розмежовує первинних і вторинних водокористувачів. Первинні мають власні водозабірні споруди і саме вони отримують дозвіл. Вторинні (абоненти) отримують воду за договором від первинних і скидають стоки в їхні системи; дозвіл їм не потрібен, якщо вони не здійснюють власного забору чи скиду безпосередньо у водний об’єкт.

Коли дозвіл обов’язковий, а коли — ні

Головний кількісний поріг — 5 кубічних метрів на добу. Якщо середньодобовий забір або використання води не перевищує цієї позначки протягом року (з урахуванням сезонності), дозвіл не потрібен. Виняток зроблено для виробництва напоїв і фасованої питної води: навіть менші обсяги вимагають оформлення.

Закон прямо виключає з поняття спеціального водокористування низку дій. Серед них — пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних), скид води для підтримання екологічних витрат у річці, перекачування води в маловодні регіони, усунення підтоплення чи засолення, вилучення підземних вод разом із корисними копалинами, днопоглиблювальні роботи, судноплавство та роботи без забору й скиду зворотних вод.

Практичний нюанс для фермерів і малих підприємств: якщо свердловина використовується лише для поливу невеликої ділянки і лічильник показує менше 5 м³ на добу в середньому, дозвіл оформлювати не треба. Проте варто вести облік — у разі перевірки відсутність підтвердження обсягів може стати підставою для нарахування плати як за понадлімітне використання.

Хто видає дозвіл і який пакет документів потрібен

Дозвіл видають територіальні органи Державного агентства водних ресурсів України відповідно до принципів басейнового управління. Для об’єктів у зоні відчуження Чорнобильської катастрофи рішення приймає центральний апарат Держводагентства. Видача, переоформлення та припинення дії дозволу є повністю безоплатними.

Станом на 2026 рік заяву можна подати в електронній формі через інформаційну систему Держводагентства або портал електронних послуг, а також у паперовому вигляді через центри надання адміністративних послуг. Строк розгляду — 30 календарних днів з дня надходження повного пакета.

Вичерпний перелік документів включає:

• заяву встановленої форми (затверджена наказом Мінекономіки від 05.03.2026 № 3737);
• обґрунтування потреби у воді з помісячним нормативним розрахунком водокористування і водовідведення;
• опис та схему місць забору води й скиду зворотних вод;
• нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин (якщо передбачено скид);
• копії правовстановлюючих документів на водний об’єкт (для орендарів).

Після отримання заяви орган протягом п’яти днів надсилає матеріали до суміжних відомств для висновків. Відсутність заперечень протягом встановленого строку вважається погодженням. У дозволі обов’язково фіксуються три ліміти: забору води, використання води та скидання забруднюючих речовин.

Короткостроковий і довгостроковий режими

Спеціальне водокористування поділяється на два види за тривалістю. Короткострокове (до трьох років) застосовується при першому отриманні дозволу, при скиданні стічних вод, після введення в експлуатацію нових чи реконструйованих об’єктів, а також у разі дефіциту водних ресурсів на водогосподарській ділянці. Довгострокове (від трьох до двадцяти п’яти років) можливе за умови дотримання попередніх лімітів і відсутності порушень.

Продовження строку здійснюється тим самим органом, який видав дозвіл, на підставі клопотання водокористувача. Під час дії воєнного стану дозволи, строк яких закінчився, автоматично продовжуються на весь період воєнного стану плюс до кінця календарного року його скасування, але не менше ніж на три місяці.

Дані таблиці базуються на положеннях постанови Кабінету Міністрів України № 321 (у редакції 2026 року) та статті 50 Водного кодексу.

Рентна плата та встановлені ліміти

Спеціальне водокористування є платним. Основним платежем виступає рентна плата за спеціальне використання води, яка регулюється статтею 255 Податкового кодексу України. Платниками є первинні водокористувачі. Ставки диференційовані залежно від басейну поверхневих вод або адміністративної області для підземних.

Для поверхневих вод у 2026 році ставки коливаються від приблизно 30 грн за 100 м³ (Дунай, Дністер) до понад 150 грн за 100 м³ (річки Приазов’я та Причорномор’я). Для підземних вод ставки залежать від регіону і становлять від близько 70 грн до понад 160 грн за 100 м³. Окремі підвищені ставки діють для води, що входить до складу напоїв (десятки гривень за 1 м³), гідроенергетики та рибництва.

Якщо водокористувач працює без дозволу або перевищує встановлені ліміти, плата нараховується за весь обсяг як за понадлімітне використання. У разі наявності інтегрованого довкіллєвого дозволу (запровадженого Законом № 3855-IX з серпня 2025 року) окремий дозвіл на спеціальне водокористування не потрібен, якщо умови щодо води вже визначені в інтегрованому документі.

Ліміти, зафіксовані в дозволі, можуть бути тимчасово зменшені органами влади під час маловоддя, загрози епідемій або аварій без внесення змін до самого дозволу. Пріоритет завжди залишається за питними та побутовими потребами населення.

Особливості для сільського господарства, промисловості та комунальної сфери

Для аграріїв ключовим питанням залишається полив. Якщо система зрошення забирає воду безпосередньо з річки чи свердловини понад 5 м³ на добу, дозвіл обов’язковий. При цьому в розрахунку потреби враховується сезонність — зимові місяці з мінімальним споживанням зменшують середньорічний показник.

Промислові підприємства з 2025–2026 років мають додатковий шлях — отримання інтегрованого довкіллєвого дозволу, який об’єднує умови щодо викидів, відходів і водокористування. Це спрощує документообіг, але вимагає більш детальної оцінки впливу на довкілля.

Комунальні підприємства (водоканали) майже завжди працюють у режимі спеціального водокористування, оскільки обсяги значно перевищують поріг. Для них особливо важливі нормативи гранично допустимого скидання та регулярний моніторинг якості зворотних вод.

Практичні кроки та типові помилки

Перш ніж подавати документи, варто перевірити фактичні обсяги за лічильниками за попередній рік. Часто підприємці завищують потребу «про всяк випадок», що призводить до завищеної рентної плати. Краще закласти реальний запас 10–15 % і потім, за потреби, ініціювати переоформлення.

Типова помилка — відсутність схеми місць забору з географічними координатами. З червня 2026 року після змін до Порядку такі координати стали обов’язковими. Ще одна поширена проблема — неврахування вторинних користувачів у загальному балансі. Якщо підприємство відпускає воду абонентам, цей обсяг має бути відображений у розрахунку.

У разі відмови у видачі дозволу орган зобов’язаний надати мотивоване рішення. Найчастіші підстави — неповний пакет, недостовірні дані або негативний висновок суміжних органів щодо впливу на водні ресурси. Після усунення зауважень заяву можна подати повторно.

Для водокористувачів, які працюють у регіонах з напруженим водогосподарським балансом, корисно заздалегідь ознайомитися з планами управління річковими басейнами. Саме ці документи враховуються при встановленні лімітів і можуть вплинути на можливість отримання довгострокового дозволу.

Спеціальне водокористування залишається одним із базових інструментів державного контролю за водними ресурсами. Дотримання встановлених правил не лише захищає від штрафів і припинення діяльності, а й забезпечує стабільний доступ до води в умовах змінного клімату та воєнних викликів.