Публічні кошти це гроші, які держава, громади та окремі державні й комунальні установи використовують не як приватний капітал, а як ресурс для спільних потреб: безпеки, освіти, медицини, пенсій, доріг і соціальних виплат. В українському праві термін закріплений не в Бюджетному кодексі, а в окремому законі про відкритість їх використання, і саме тому він ширший за звичне поняття «бюджетні кошти».
До публічних коштів належать не лише видатки державного й місцевих бюджетів, а й кредитні ресурси під державні та місцеві гарантії, кошти Національного банку України, державних банків, Пенсійного фонду, Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, державних цільових фондів і навіть виручка підприємств державної та комунальної власності від господарської діяльності. З державного бюджету для цілей цього визначення виключено таємні видатки.
Розуміти цей термін варто і юристу, і бухгалтеру замовника, і звичайному платнику податків: від нього залежить, які платежі мають бути оприлюднені, хто несе відповідальність за прозорість і де шукати дані про те, куди пішли податки.
Юридичне визначення: звідки взявся термін
Єдине нормативне визначення містить Закон України «Про відкритість використання публічних коштів» від 11 лютого 2015 року № 183-VIII. Закон не створює новий вид власності, а фіксує коло грошей, про використання яких суспільство має право знати. Пізніші зміни уточнили перелік: з’явилося виключення таємних видатків державного бюджету, а замість загальної формули про фонди соціального страхування в тексті окремо названо Фонд на випадок безробіття.
Таке формулювання не випадкове. Бюджетний кодекс оперує поняттями «бюджетні кошти», «видатки бюджету», «бюджетне асигнування». Публічні кошти охоплюють і те, що через бюджет не проходить напряму: обороти державних банків, кошти НБУ, доходи комунального підприємства від продажу послуг. Тому плутати ці категорії небезпечно і для звітності, і для закупівель.
Ключова ознака публічних коштів — не форма рахунку, а публічний інтерес: гроші зібрані або утримані для спільних потреб і підлягають особливому режиму прозорості та контролю.
У фінансово-правовій літературі публічні фінанси описують як відносини щодо утворення, розподілу й використання фондів, спрямованих на задоволення суспільного інтересу. Публічні кошти — матеріальна сторона цих відносин: конкретні суми на рахунках, у казначействі, у фондах і на рахунках державних та комунальних підприємств.
Що входить до публічних коштів, а що ні
Перелік у законі виглядає як каталог джерел. На практиці зручніше дивитися на нього як на тест: якщо ресурс належить державі чи громаді, гарантований ними або отриманий державним (комунальним) підприємством від своєї діяльності, він майже напевно потрапляє під режим публічних коштів.
| Категорія | Чи є публічними коштами | Коротке пояснення |
|---|---|---|
| Кошти державного бюджету (крім таємних видатків) | Так | Основний масив видатків міністерств, агентств, оборони, освіти, соціальної сфери |
| Місцеві бюджети та бюджет АР Крим | Так | Гроші громад на школи, дороги, медицину, благоустрій |
| Кредити під державні чи місцеві гарантії | Так | Ризик погашення лягає на бюджет, тому режим публічний |
| Кошти НБУ, державних банків, цільових фондів, ПФУ, Фонду безробіття | Так | Окремі фонди поза «класичним» рядком бюджету, але з публічним призначенням |
| Доходи держпідприємств і КП від господарської діяльності | Так | Саме виручка підприємства, а не лише дотація з бюджету |
| Таємні видатки державного бюджету | Ні (для цього закону) | Виключені з обов’язку оприлюднення за Законом № 183-VIII |
| Приватні кошти ФОП, ТОВ, благодійні внески без публічного фонду | Ні | Немає публічно-правового режиму володіння й обов’язку spending-звітності |
Джерело таблиці: Закон України «Про відкритість використання публічних коштів» (сайт zakon.rada.gov.ua) та Бюджетний кодекс України.
Найбільше питань викликає останній «так» у таблиці. Комунальне підприємство продає тепло, воду чи квитки на транспорт і отримує виручку. Це не податок, але закон відносить такі кошти до публічних. Логіка проста: підприємство створене органом влади, виконує суспільну функцію, а його активи й доходи не є приватним капіталом засновника в класичному сенсі. Тому договори, платежі й фінансова звітність такого підприємства підлягають оприлюдненню.
Чим публічні кошти відрізняються від бюджетних і державних фінансів
Бюджетні кошти — це надходження і витрати конкретного бюджету. Публічні кошти включають бюджетні, але не зводяться до них. Державні фінанси в науковій традиції часто описують як фінанси центральної влади; публічні фінанси додають місцеве самоврядування, соціальні фонди й частину ресурсів підприємств публічного сектору.
Приватні фінанси живуть за іншою логікою: прибуток, ризик власника, комерційна таємниця в межах закону. Публічні — за логікою мандата: зібрати, розподілити, відзвітувати. Саме тому до публічних коштів застосовують казначейське обслуговування, бюджетну класифікацію, процедури закупівель і зовнішній аудит.
Звідки беруться публічні кошти
Головне джерело — податки й збори. ПДВ, податок на доходи фізичних осіб, єдиний соціальний внесок, акциз, місцеві податки наповнюють бюджети й фонди. Далі йдуть неподаткові надходження: рента, дивіденди державних компаній, оренда державного майна, адміністративні збори.
Окремий пласт — кредитні ресурси та міжнародна допомога. У воєнні роки зовнішня підтримка стала критичною складовою фінансування держави. Закон про Державний бюджет України на 2026 рік визначає доходи державного бюджету в сумі близько 5,20 трлн грн, видатки — близько 6,41 трлн грн; різниця закривається запозиченнями та іншими джерелами фінансування. Ці цифри стосуються саме державного бюджету, а не всієї сукупності публічних коштів, яка ширша через фонди, банки й підприємства.
Місцеві бюджети живуть і з власних податків, і з трансфертів. Громада може мати сильний податок на доходи чи землю, але без освітньої чи медичної субвенції школа й лікарня не витягнуть фонд оплати праці. Тому «публічні кошти громади» — це завжди суміш власних і переданих ресурсів.
Як публічні кошти витрачають
Витрата публічних коштів — не вільне рішення касира. Спочатку є бюджетне призначення або фінансовий план підприємства, потім зобов’язання, потім платіж. Для більшості замовників шлях до постачальника пролягає через Закон «Про публічні закупівлі» і систему Prozorro: конкуренція, поріг вартості, оскарження, відповідальність за обхід процедури.
Соціальні виплати й пенсії йдуть іншим маршрутом: нарахування за законом, виплата через банки чи Укрпошту, облік у фондах. Інвестиційні видатки — ще один шар. Міністерство фінансів розмежовує звичайний капітальний ремонт і публічний інвестиційний проєкт: проєкт має стратегічну мету, альтернативи, довгостроковий ефект і окрему підготовку. Не кожна заміна вікон у школі є інвестиційним проєктом, хоча гроші — публічні в обох випадках.
У практиці фінансового контролю найчастіше «ламається» саме зв’язка мета — процедура — платіж. Кошти є, потреба реальна, а документальне оформлення кульгає: немає технічного завдання, роздроблені закупівлі, оплата без акта, використання не за кодом економічної класифікації.
Відкритість: де подивитися рух грошей
Закон 2015 року породив не лише визначення, а й інфраструктуру. Єдиний вебпортал використання публічних коштів працює як частина платформи відкритих публічних фінансів. На spending.gov.ua можна шукати трансакції за кодом ЄДРПОУ платника чи одержувача, переглядати договори й звіти розпорядників. Поруч стоять модулі планування й виконання бюджетів. Доступ безоплатний, дані машинно читабельні.
Портал не замінює первинні документи й не показує таємні видатки. Він також залежить від дисципліни розпорядників: якщо установа не завантажила звіт, громадянин бачить прогалину, а не повну картину. Для бухгалтера замовника це ще й зона ризику: неоприлюднення інформації про використання публічних коштів тягне адміністративну відповідальність.
Найкорисніший прийом для громадянина — не «гуглити міністерство», а вбити ЄДРПОУ школи, лікарні чи КП і обмежити період одним місяцем: так видно реальні платежі, а не гасла бюджетної резолюції.
Хто контролює публічні кошти
Контроль багатошаровий. Внутрішній аудит працює всередині розпорядника. Державна казначейська служба пропускає платежі за наявністю бюджетних призначень. Державна аудиторська служба перевіряє законність і ефективність на рівні виконавчої влади. Рахункова палата діє від імені Верховної Ради і оцінює надходження та використання коштів державного бюджету.
| Орган | Роль щодо публічних коштів | На що звертати увагу |
|---|---|---|
| Рахункова палата | Зовнішній державний аудит від імені парламенту | Системні ризики бюджету, боргу, великих програм |
| Державна аудиторська служба | Контроль у системі виконавчої влади | Ревізії, інспектування, моніторинг закупівель |
| Державна казначейська служба | Обслуговування бюджетів і проведення платежів | Відповідність платежу кошторису й класифікації |
| Внутрішній аудит розпорядника | Попередження порушень «на місці» | Процедури, договори, облік, конфлікт інтересів |
Джерело порівняння органів: Конституція України, закони про Рахункову палату та про основні засади здійснення державного фінансового контролю, дані звітів Рахункової палати.
За звітом Рахункової палати за 2025 рік контролем охоплено понад 8 трлн грн, з них 7,4 трлн грн — кошти державного бюджету; виявлено порушень, відхилень і недоліків на 153,8 млрд грн, а оцінена фінансова вигода від виконання рекомендацій становила 51,5 млрд грн. Найбільший масив — проблеми бухгалтерського обліку та фінансової звітності, далі — недоліки управління коштами й майном. Ці цифри не означають, що вся сума «вкрадена»: частина — це некоректний облік, неефективність і нерезультативність, які теж дорого коштують платнику податків.
Типові помилки
- Вважати публічними лише «бюджетні рядки». Виручка КП і кошти державного банку теж входять до визначення. Якщо підприємство комунальне, його господарські платежі не стають приватними лише тому, що це «не субвенція».
- Плутати відкритість із дозволом витрачати як завгодно. Оприлюднення на порталі не легалізує закупівлю без процедури й не скасовує цільове призначення.
- Ігнорувати таємні видатки як «діру в законі». Виключення стосується обов’язку публікації за Законом № 183-VIII, а не вільного розпорядження. На такі видатки діють інші режими секретності й окремий парламентський контроль.
- Шукати на порталі все підряд без ЄДРПОУ. Пошук за приблизною назвою дає шум. Код установи відсікає однофамільні організації й показує ланцюжок платник — одержувач — сума.
- Ототожнювати порушення аудиту з криміналом. Неефективне використання, помилки обліку й відсутність результату — різні склади. Кримінальна відповідальність настає за окремими статтями, а не «автоматом» зі звіту аудитора.
Після такого переліку помилок видно, навіщо визначення таке широке. Закон закриває лазівку «це вже не бюджет, це наше КП». Публічний інтерес не закінчується в момент, коли гроші вийшли з казначейського рахунку на рахунок підприємства.
Практичний сенс для різних читачів
Для посадовця розпорядника публічні кошти це режим щоденної дисципліни: кошторис, договір, акт, платіжка, оприлюднення. Помилка в коді класифікації чи прострочене завантаження звіту має ціну.
Для керівника комунального підприємства визначення означає, що комерційна виручка не виводить компанію з поля зору громадськості. Фінансова звітність, великі договори й платежі залишаються видимими.
Для журналіста, депутата місцевої ради чи активного жителя це інструмент перевірки. Можна зіставити обіцянку «відремонтуємо двір» із фактичними трансакціями підряднику. Можна подивитися, скільки громада платить одному й тому самому постачальнику протягом року.
Для підприємця, який іде в закупівлю, публічні кошти замовника — сигнал: процедура жорсткіша, строки оскарження реальні, а перевірка може прийти і після оплати. Робота з таким замовником вимагає чистої тендерної історії й готовності до аудиту.
Що змінюється в умовах великого бюджету воєнного часу
Коли видатки держави вимірюються трильйонами, ціна визначення зростає. Оборонні потреби, соціальні виплати, відновлення інфраструктури й обслуговування боргу конкурують за той самий публічний ресурс. Частина витрат має обмежений режим публікації. Інша частина, навпаки, опиняється під посиленим міжнародним моніторингом, бо донори вимагають простежуваності.
У такій конструкції формальне визначення з 2015 року працює як рамка. Воно не відповідає на питання, чи розумно витрачено конкретний мільярд. Воно відповідає на інше: чи має суспільство право бачити платіж, договір і звіт. Без цієї рамки розмова про ефективність перетворюється на здогадки.
Публічні кошти залишаються чутливим індикатором якості держави. Їх можна зібрати податком, позичити, отримати як допомогу чи заробити на комунальній послузі. Від цього не змінюється головне: розпоряджатися ними можна лише в межах мандата, а пояснювати витрату — мовою документів, а не гасел.
