Заклад охорони здоров’я це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації. Це визначення закріплене в статті 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я і залишається актуальним станом на 2026 рік.
Такі заклади формують основу мережі медичного обслуговування, працюють у межах госпітальних округів і забезпечують доступність допомоги через спроможну мережу. Від форми власності та організаційно-правової форми залежить порядок фінансування, управління та можливості залучення додаткових коштів.
Правильне розуміння статусу закладу допомагає пацієнтам перевіряти ліцензію, а керівникам — дотримуватися вимог законодавства під час створення чи реорганізації установи.
Юридичне визначення закладу охорони здоров’я
Заклад охорони здоров’я це не просто будівля чи кабінет лікаря, а суб’єкт, який має спеціальну мету — забезпечення медичного обслуговування населення. Згідно з Основами законодавства України про охорону здоров’я (zakon.rada.gov.ua), до нього належать юридичні особи незалежно від форми власності або їхні відокремлені підрозділи. Обов’язковою умовою є наявність ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики та залучення кваліфікованих працівників.
Фізичні особи-підприємці також можуть надавати медичні послуги за ліцензією, проте вони не завжди підпадають під визначення «заклад охорони здоров’я» у вузькому розумінні. Заклад має статут (положення), затверджений власником, і діє на підставі цього документа. У 2025–2026 роках відбулися зміни в організаційно-правових формах: після втрати чинності Господарським кодексом комунальні заклади переходять на форму комунальних некомерційних товариств або комунальних установ.
Ключова ознака закладу охорони здоров’я — поєднання юридичного статусу, ліцензії та професійної діяльності медичного персоналу, а не лише наявність приміщення чи обладнання.
Форми власності та організаційно-правові форми
Заклади охорони здоров’я створюються як державні, комунальні, приватні або на змішаній формі власності. Державні та комунальні заклади входять до мережі, яка формується з урахуванням планів розвитку госпітальних округів. Приватні заклади не обмежені у виборі організаційно-правової форми і можуть діяти як товариства з обмеженою відповідальністю чи інші дозволені форми.
З 28 серпня 2025 року нові комунальні заклади створюються переважно як комунальні некомерційні товариства або комунальні установи. Існуючі комунальні некомерційні підприємства мають перехідний період для зміни назви та форми. Це впливає на порядок прийняття рішень, склад наглядової ради та можливості здійснення додаткової підприємницької діяльності, яка не суперечить основній меті.
Державні заклади можуть функціонувати як державні некомерційні підприємства або державні установи. Мережа таких закладів забезпечує базові, кластерні та надкластерні рівні допомоги в межах госпітальних округів.
Класифікація закладів охорони здоров’я
Міністерство охорони здоров’я затвердило Перелік закладів охорони здоров’я наказом від 28.10.2002 № 385 (зі змінами). Документ залишається чинним і деталізує види закладів.
Основні групи виглядають так:
| Група | Приклади | Основне призначення |
|---|---|---|
| Лікувально-профілактичні | Лікарні багатопрофільні та однопрофільні, поліклініки, амбулаторії, перинатальні центри | Надання стаціонарної та амбулаторної медичної допомоги |
| Санітарно-профілактичні | Санітарно-епідеміологічні станції, центри здоров’я | Профілактика захворювань та контроль санітарного стану |
| Фармацевтичні (аптечні) | Аптеки, аптечні пункти | Забезпечення лікарськими засобами |
| Інші | Станції переливання крові, центри екстреної допомоги, хоспіси | Спеціалізовані функції (екстрена допомога, паліатив, служба крові) |
Дані базуються на наказі МОЗ України № 385. У переліку також є санаторно-курортні заклади та заклади медико-соціального захисту. Кожен тип має свої вимоги до кадрів, приміщень і обладнання.
Ліцензування та умови діяльності
Без ліцензії на медичну практику заклад не має права надавати медичні послуги. Ліцензію видає Міністерство охорони здоров’я України. У 2025–2026 роках запроваджено диференціацію ліцензування за видами допомоги (первинна, екстрена, спеціалізована, паліативна, реабілітаційна) та спеціальностями. Це дозволяє уникати зупинки всієї діяльності через проблеми з однією спеціальністю.
Для отримання ліцензії подається заява та відомості про матеріально-технічну базу, персонал, приміщення. З 1 вересня 2026 року діють оновлені ліцензійні умови. Керівник закладу має відповідати кваліфікаційним вимогам МОЗ. Заклади, що надають стаціонарну допомогу, зобов’язані забезпечити резервні джерела живлення.
Діяльність провадиться на підставі статуту. Мережа державних і комунальних закладів враховує потреби населення та своєчасність допомоги. У межах спроможної мережі виділяють загальні, кластерні та надкластерні заклади.
Типові помилки в розумінні статусу закладу
Типові помилки
- Плутанина між закладом і фізичною особою-підприємцем. ФОП може мати ліцензію, але не є закладом у розумінні статті 3 Основ законодавства.
- Вважати, що будь-яка установа з медичним персоналом автоматично є закладом охорони здоров’я. Без ліцензії та відповідного статусу це не так.
- Ігнорувати організаційно-правову форму. Після 2025 року назва «комунальне некомерційне підприємство» для нових закладів уже не застосовується.
- Не перевіряти актуальність ліцензії. Ліцензія може бути обмежена певними видами допомоги чи спеціальностями.
Такі помилки призводять до неправильних очікувань щодо прав пацієнтів і обов’язків закладу. Перевірка ліцензії через відкриті реєстри МОЗ допомагає уникнути ризиків.
Роль у системі охорони здоров’я та практичні аспекти
Заклади охорони здоров’я забезпечують медичне обслуговування в межах госпітальних округів. Госпітальний округ — територія, де організовано якісну, комплексну та безперервну допомогу через спроможну мережу. Загальні заклади надають базову стаціонарну допомогу та маршрутизують пацієнтів до кластерних і надкластерних.
Пацієнтам варто звертати увагу на форму власності та наявність договору з Національною службою здоров’я України в межах Програми медичних гарантій. Комунальні та державні заклади зазвичай працюють за пакетами ПМГ, приватні — як за програмою, так і на платній основі.
Для керівників важливим залишається дотримання кадрових вимог, оновлення ліцензійних справ і відповідність приміщень санітарним нормам. Зміни 2025–2026 років у формах і ліцензуванні потребують своєчасної адаптації документів і структури управління, зокрема формування наглядової ради для комунальних некомерційних товариств.
Розуміння того, що заклад охорони здоров’я це насамперед ліцензований суб’єкт із чіткою метою медичного обслуговування, дозволяє як пацієнтам, так і фахівцям орієнтуватися в системі без зайвих ускладнень. Актуальна інформація розміщена на офіційних ресурсах МОЗ України та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб.
