Право власності передбачає можливість вільно володіти, користуватися та розпоряджатися нерухомістю. На практиці нові власники часто не можуть заселити придбану квартиру. Попередні мешканці відмовляються її звільнити. Особливої складності спори набувають, коли законодавство пов’язує виселення з обов’язковим наданням іншого житла. Тоді постає питання справедливого балансу між правом власності та правом на житло.

У рішенні від 3 вересня 2026 року у справі «Ситник проти України» Європейський суд з прав людини розглянув подібну ситуацію. Особа придбала квартиру на прилюдних торгах. Проте протягом тривалого часу не могла нею користуватися через проживання попередніх власників. Національні суди відмовили у виселенні. Вони посилалися на необхідність забезпечити мешканців іншим житлом згідно зі статтею 109 Житлового кодексу.

Оцінка пропорційності обмеження

Суд наголосив, що захист права на житло є законною метою. Однак це не може автоматично виправдовувати необмежене втручання у право приватної власності. Національні суди повинні оцінювати пропорційність такого обмеження. Вони враховують особисті та майнові обставини мешканців, тривалість неможливості користування квартирою та фінансовий тягар, покладений на власника. Соціальні витрати на забезпечення альтернативним житлом не повинні перекладатися виключно на приватну особу.

За результатами розгляду ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. На заявника поклали надмірний індивідуальний тягар без забезпечення справедливого балансу між суспільними інтересами та його майновими правами. Суд присудив заявнику 6000 євро компенсації моральної шкоди.