Процедура банкрутства має забезпечувати справедливе задоволення вимог кредиторів і врегульоване вирішення проблем із платоспроможністю боржника. Водночас її механізми можуть використовуватися для створення штучних боргів, затягування судових процесів або виведення активів.

Верховний Суд в Огляді судової практики щодо протидії зловживанням правами у справах про банкрутство (неплатоспроможність) узагальнив правові позиції, сформовані на підставі судових рішень за період із 2018 року до червня 2026 року.

Перевірка реальності боргу та добросовісності

Суд наголосив, що під час розгляду справ про банкрутство недостатньо формально перевірити документи, якими підтверджуються кредиторські вимоги. Необхідно встановлювати реальність заборгованості, обставини її виникнення та добросовісність учасників. Зокрема, наявність договору позики й боргової розписки не виключає перевірки фінансової спроможності кредитора надати відповідні кошти. Так само штучно створений спір не повинен ставати перешкодою для відкриття провадження у справі про банкрутство.

Окрему увагу Верховний Суд приділив використанню процедури неплатоспроможності для обходу санкцій, маніпулюванню підсудністю через зміну адреси боржника та заявленню вимог за заборгованістю, щодо якої вже втрачено можливість примусового стягнення. Суди мають оцінювати не лише формальні підстави вимог, а й реальну мету дій кредиторів і боржників, зокрема за наявності ознак пов’язаності сторін або штучного формування боргу.

В аналітичному матеріалі детальніше розглядаються ключові правові позиції Верховного Суду щодо необґрунтованих вимог кредитора, фіктивної заборгованості, маніпулювання підсудністю та інших проявів зловживань.