Розподіл судових витрат — це не формальність в кінці рішення, а окреме процесуальне питання зі своїми строками, доказами і ризиками. У господарському процесі його регулює стаття 129 ГПК України, у цивільному — стаття 141 ЦПК України. Норми близькі, але не тотожні: саме в ГПК окремо прописано, як ділити судовий збір у спорах про укладення, зміну і розірвання договорів.

З 16 липня 2025 року діє Закон № 4508-IX. Суд може вирішити питання витрат додатковим рішенням без обов’язкового виклику сторін. Водночас практика Верховного Суду щодо адвокатських гонорарів і попереднього розрахунку стала жорсткішою до «накручених» сум і м’якшою до формальних прогалин у першій заяві.

Нижче — робоча логіка розподілу: загальне правило, критерії відступу, різниця між кодексами, строки доказів і типові ситуації, у яких сторона програє не спір, а компенсацію.

ГПК чи ЦПК: де саме шукати правило

Запит «розподіл судових витрат ГПК» на практиці ведуть і бізнес, і фізичні особи. Офіційно ГПК — це Господарський процесуальний кодекс, ЦПК — Цивільний. Після процесуальної реформи 2017 року структура витрат однакова: судовий збір плюс витрати, пов’язані з розглядом справи (правнича допомога, експертиза, свідки, перекладач, витребування доказів, проїзд тощо).

Головна відмінність — у судовому зборі.

Питання	ГПК (ст. 129)	ЦПК (ст. 141)
Судовий збір у «звичайному» майновому спорі	Пропорційно задоволеним вимогам (спори з виконання договорів та інші підстави)	Завжди пропорційно задоволеним вимогам
Спори про укладення, зміну, розірвання договорів	На сторону, яка безпідставно ухиляється від пропозицій; або на обох, якщо суд відхилив частину пропозицій кожної	Окремого правила немає — працює загальна пропорція
Інші витрати (адвокат, експертиза)	Повністю на програвшу сторону; при частковому задоволенні — пропорційно	Так само
Зловживання процесом / спір через неправильні дії сторони	Витрати можна покласти незалежно від результату спору	Так само

Джерело: статті 129 ГПК та 141 ЦПК України в редакції, чинній у 2026 році.

Для бізнесу це означає просту річ. Якщо компанія судиться через зрив переговорів про договір, суд може покласти збір не «пропорційно сумі», а на того, хто безпідставно відхиляв оферту. У цивільній справі про стягнення боргу такої конструкції немає.

Загальне правило і чотири критерії, через які суд від нього відходить

Базова формула проста. Позов задоволено повністю — інші судові витрати несе відповідач. Відмовлено повністю — позивач. Задоволено частково — обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Судовий збір у цивільних справах і в більшості господарських теж ділиться пропорційно.

Пропорція рахується від заявлених вимог, які підлягають грошовій оцінці. Якщо в одному позові змішані майнові і немайнові вимоги, суд не механічно ділить усі витрати «50 на 50». Немайнову частину оцінюють за критеріями розумності: наскільки вона була самостійним предметом спору і який обсяг роботи реально на неї припав.

Від загального правила суд відступає, коли оцінює чотири блоки обставин (ч. 5 ст. 129 ГПК, ч. 3 ст. 141 ЦПК):

• чи взагалі ці витрати пов’язані з розглядом саме цієї справи;
• чи розмір обґрунтований і пропорційний предмету спору, ціні позову, значенню справи для сторін, впливу на репутацію, публічному інтересу;
• чи сторона затягувала процес: явно необґрунтовані клопотання, безпідставне заперечення фактів, завищені вимоги;
• чи були спроби вирішити спір до суду або укласти мирову під час розгляду і на якій стадії це відбулося.

Саме третій і четвертий пункти найчастіше «з’їдають» гонорар. Позивач, який від самого початку завищив ціну позову втричі, може виграти справу по суті, але отримати лише частину витрат. Відповідач, який ігнорував претензію і почав говорити про врегулювання лише в дебатах, навпаки ризикує заплатити більше, ніж «чиста» пропорція.

Попередній розрахунок: формальність, яка все ще вирішує долю грошей

Разом із першою заявою по суті сторона має подати попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат. У ГПК це стаття 124, у ЦПК — стаття 134. Неподання розрахунку дає суду право відмовити у відшкодуванні витрат, пов’язаних із розглядом справи. Судовий збір від цього правила не залежить.

Верховний Суд уже кілька років поспіль повторює: відсутність розрахунку — не автоматична відмова. Суд має право відмовити, але не зобов’язаний. Якщо сторона пізніше подала договори, акти і рахунки, а інша сторона мала можливість заперечити, принцип змагальності не порушено.

Інша пастка небезпечніша. Якщо фінальна сума істотно перевищує орієнтовний розрахунок, суд може відмовити в частині перевищення. Виняток один: сторона доведе, що на момент першої заяви такі витрати передбачити було неможливо (нова експертиза за ухвалою суду, додаткова інстанція, раптове ускладнення спору). Якщо ж заявлені до відшкодування витрати навпаки виявилися неспівмірно меншими за «намальований» попередній розрахунок, суд може відмовити вже повністю або частково — крім судового збору.

З практики: завищений орієнтир «про всяк випадок» працює проти заявника частіше, ніж допомагає. Краще вказати реалістичну вилку і пояснити, від чого вона залежить, ніж ставити 300 тисяч «на всяк випадок» і потім просити 40.

Витрати на адвоката: договір не дорівнює сумі, яку стягнуть

Це найконфліктніша частина розподілу. Розмір гонорару між клієнтом і адвокатом суд не переписує. Але до розподілу між сторонами потрапляє лише та частина, яка витримує тест співмірності.

Для розподілу сторона подає:

• договір про надання правничої допомоги;
• детальний опис робіт (що саме зроблено, скільки часу, який результат);
• докази оплати або обов’язку оплатити: акти, рахунки, платіжки.

Співмірність оцінюють за складністю справи, часом роботи, обсягом послуг, ціною позову і значенням спору для сторони. Суд не зобов’язаний стягувати «все, що написано в договорі». Він може зменшити суму за клопотанням іншої сторони. У господарському процесі критерії статті 129 дозволяють суду відступити від загального правила і з власної ініціативи — якщо витрати виглядають явно нерозумними.

Типовий сценарій. Позов на 80 тисяч гривень, три короткі засідання, шаблонний позов і відзив, гонорар 120 тисяч. Навіть якщо платіжки ідеальні, шанс стягнути повну суму невеликий. Інший сценарій: спір на десятки мільйонів, кілька експертиз, забезпечення позову, апеляція і касація — тоді навіть великий гонорар може пройти, якщо опис робіт конкретний.

Важливий процесуальний момент. Докази розміру витрат подають до закінчення судових дебатів або протягом п’яти днів після рішення — але лише якщо до дебатів сторона вже заявила, що подасть їх пізніше. Без такої заяви п’ятиденне «вікно» не відкривається, і заява залишається без розгляду.

Коли пропорція не працює: мирова, відмова від позову, закриття, пільги

Окремі фінали справи ламають просту схему «переможець забирає витрати».

Якщо сторони уклали мирову угоду до рішення суду першої інстанції, позивач відмовився від позову або відповідач визнав позов до розгляду по суті, закон передбачає повернення позивачу частини судового збору з бюджету (зазвичай 50%). Розподіл інших витрат сторони можуть прописати в самій мировій. Якщо не прописали — вирішує суд, орієнтуючись на поведінку сторін і стадію, на якій спір зупинили.

Закриття провадження або залишення позову без розгляду не означає, що відповідач автоматично залишається зі своїми витратами. Якщо позивача звільнено від сплати судових витрат, витрати відповідача компенсує держава в порядку, який визначає Кабінет Міністрів. Якщо пільги немає, витрати, як правило, залишаються на позивачеві — саме він ініціював процес, який не завершився рішенням по суті.

Пільги змінюють і збір. Якщо позивача звільнено від судового збору, а позов задоволено, збір стягують з відповідача в дохід бюджету пропорційно задоволеним вимогам — за умови, що відповідач сам не звільнений від збору.

Окремий господарський нюанс: позови учасників (акціонерів) в інтересах товариства про відшкодування збитків, завданих посадовими особами. Витрати, які за загальним правилом мали б іти на користь юрособи, можуть бути присуджені самим учасникам у тій частині, яку вони реально понесли. Для акціонерних товариств статут може передбачати відшкодування таких витрат товариством незалежно від результату.

Додаткове рішення після 16 липня 2025 року

До змін 2025 року заява про розподіл витрат після основного рішення майже завжди тягнула окреме засідання. Закон № 4508-IX змінив процедуру в ГПК, ЦПК і КАС.

Тепер суд може вирішити питання судових витрат без повідомлення учасників. Якщо вважатиме за потрібне — призначить засідання: у господарському процесі не пізніше 15 днів з дня рішення по суті, у цивільному — не пізніше 20 днів. Додаткове рішення теж можна ухвалити без виклику сторін.

Це прискорює процес, але підвищує ціну помилки. Якщо докази гонорару «сирі», детального опису робіт немає, а попередній розрахунок порожній, суд може розподілити витрати письмово — і виправляти це доведеться вже апеляцією на додаткове рішення.

Якщо касаційний або апеляційний суд змінює рішення чи ухвалює нове, не повертаючи справу, він сам змінює розподіл витрат. Якщо справу направляють на новий розгляд, розподіл робить той суд, який ухвалить остаточне рішення по суті. Просити Верховний Суд «закрити витрати зараз», коли справу повернули вниз, — типова і безперспективна дія.

Типові помилки, через які компенсацію втрачають навіть переможці

1. Немає заяви до кінця дебатів. Акти і платіжки приносять на п’ятий день «бо так можна». Без попередньої заяви — не можна.
2. Договір є, опису робіт немає. Суд бачить лише загальну суму. Без розбивки за годинами і процесуальними діями суму легко урізати.
3. Гонорар не співмірний ціні позову. Справа на кілька прожиткових мінімумів і «преміальний» тариф великої фірми погано суміщаються, якщо справа типова.
4. Попередній розрахунок 10 тисяч, вимога 180 тисяч. Без доведення непередбачуваності різницю відсікають.
5. Позов свідомо завищений. Навіть перемога на 20% від заявленого дає пропорцію 20% і аргумент про затягування.
6. Ігнорування досудового врегулювання. Якщо претензійний порядок був обов’язковий або реально міг зняти спір, суд врахує відмову вести діалог.
7. Плутанина ГПК і ЦПК. У договірному спорі в господарському суді покладаються на «просту пропорцію», хоча для укладення/розірвання договору працює інше правило щодо збору.

Багато хто стикається з ситуацією, коли рішення по суті вигране, а в резолютивній частині про адвоката — тиша. Причина майже завжди процесуальна: не заявили вчасно, не долучили докази, розрахунок був «для галочки».

Практичний чек-лист перед дебатами

Щоб суд мав що розподіляти, до закінчення дебатів має бути комплект:

• попередній розрахунок у першій заяві по суті (позов, відзив, відповідь на відзив);
• окрема письмова заява про відшкодування витрат, якщо фінальні суми ще збираєте;
• договір з адвокатом, додатки з обсягом послуг, акти виконаних робіт;
• платіжні документи або докази виникнення грошового обов’язку;
• квитанції судового збору по всіх інстанціях;
• договори і рахунки експерта, перекладача, витрати на виклик свідків;
• коротке обґрунтування співмірності: складність, кількість засідань, процесуальні дії, ціна позову.

Станом на 2026 рік базою для ставок судового збору є прожитковий мінімум для працездатних осіб 3328 грн (на 1 січня 2026 року). Саме від нього рахують мінімуми, максимуми і фіксовані ставки. Розподіл збору суд робить уже після того, як збір сплачено: несплата — це залишення заяви без руху, а не предмет статті 129 чи 141.

Якщо сума витрат велика, справа багатоепізодна або гонорар виглядає нетиповим для цієї категорії спорів, варто окремо прорахувати ризики зменшення ще до дебатів. Суддя не «відбирає гонорар у адвоката». Він вирішує, яку частину цього гонорару справедливо перекласти на іншу сторону.

Розподіл судових витрат працює лише тоді, коли його готують так само уважно, як позов по суті. Кодекс дає переможцю право на компенсацію, але не гарантує автоматичного перерахування всіх квитанцій. Хто фіксує орієнтир на старті, збирає докази до дебатів і не плутає ГПК із ЦПК, зазвичай забирає не лише рішення, а й реальні гроші.