Позовна давність — це матеріально-правовий строк із статей 256–268 Цивільного кодексу України, у межах якого можна звернутися до суду за захистом цивільного права або інтересу. Цивільний процесуальний кодекс не встановлює тривалість цього строку, але визначає, як суд приймає позов, як сторона заявляє про сплив давності і які наслідки має така заява до ухвалення рішення.
Загальний строк становить три роки. Для окремих вимог закон запроваджує скорочену однорічну або подовжену чотирирічну давність. Суд не застосовує давність за власною ініціативою: потрібна заява сторони у спорі, зроблена до винесення рішення. Сплив строку сам по собі не закриває доступ до суду, але за належною заявою є підставою відмовити в позові.
З 4 вересня 2025 року знову діє звичайний перебіг строків: пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу, який зупиняв (продовжував) давність на час воєнного стану, виключено Законом України № 4434-IX від 14 травня 2025 року. Окреме зупинення за статтею 263 ЦК для осіб у складі Збройних Сил та інших військових формувань, переведених на воєнний стан, зберігається.
Що саме регулює ЦПК, а що — Цивільний кодекс
У практиці запит «позовна давність ЦПК» часто змішує два різні рівні регулювання. Тривалість строку, момент початку перебігу, зупинення, переривання, вимоги, на які давність не поширюється, і наслідки спливу закріплені в главі 19 Цивільного кодексу. Процесуальний кодекс визначає право звернутися до суду, обов’язок суду прийняти заяву незалежно від давності, стадії, на яких сторона може заявити заперечення, і форму судового рішення.
Частина друга статті 267 ЦК прямо вимагає прийняти заяву про захист права до розгляду незалежно від спливу давності. Це узгоджується зі статтею 4 Цивільного процесуального кодексу: кожна особа має право звернутися до суду за захистом порушеного, невизнаного або оспорюваного права. Відмовити у відкритті провадження лише тому, що, на думку суду, строк уже минув, закон не дозволяє.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Без такої заяви ні загальний трирічний, ні спеціальний строк суд застосувати не може.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц сформулювала послідовність дій суду. Спочатку треба встановити, чи взагалі порушено право позивача. Якщо право не порушено, суд відмовляє через необґрунтованість вимог. Лише після висновку про порушення права суд оцінює заяву про давність і поважність причин пропуску.
Загальна і спеціальна позовна давність
Стаття 257 ЦК встановлює загальну позовну давність тривалістю три роки. Цей строк застосовується до більшості цивільних вимог: стягнення основної суми боргу, відшкодування майнової шкоди (крім окремих винятків статті 268), визнання права, розірвання договорів, якщо спеціальна норма не встановлює іншого терміну.
Стаття 258 ЦК дозволяє запровадити скорочену або більш тривалу давність. Однорічний строк, зокрема, діє щодо вимог:
- про стягнення неустойки (штрафу, пені);
- про спростування недостовірної інформації, поміщеної в медіа; строк рахують від дня оприлюднення або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про відомості;
- про переведення прав і обов’язків покупця при порушенні переважного права купівлі частки у спільній частковій власності (стаття 362 ЦК);
- у зв’язку з недоліками проданого товару (стаття 681 ЦК);
- про розірвання договору дарування (стаття 728 ЦК);
- у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 ЦК);
- про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 ЦК);
- про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.
Чотири роки встановлено для вимог про визнання необґрунтованими активів і стягнення їх у дохід держави. Перелік статті 258 не є закритим: інші спеціальні строки містяться в окремих нормах ЦК і спеціальних законів, наприклад щодо найму речі.
Стаття 259 ЦК дозволяє збільшити встановлену законом давність письмовим договором сторін. Скоротити її домовленістю не можна. Порядок обчислення (статті 253–255, 260 ЦК) сторони також змінити не можуть: строк, визначений роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року.
| Категорія вимоги | Строк | Норма |
|---|---|---|
| Більшість цивільних вимог, зокрема основний борг | 3 роки | ст. 257 ЦК |
| Неустойка, пеня, штраф; недоліки товару; дарування; перевезення; рішення зборів | 1 рік | ст. 258 ЦК |
| Необґрунтовані активи, стягнення в дохід держави | 4 роки | ч. 5 ст. 258 ЦК |
| Особисті немайнові права, вклад у банку, шкода здоров’ю чи смертю (з винятками), страхова виплата | не застосовується | ст. 268 ЦК |
Джерела даних таблиці: Цивільний кодекс України на порталі законодавства Верховна Рада України (zakon.rada.gov.ua) та роз’яснення судової практики Верховного Суду (supreme.court.gov.ua).
Коли починається перебіг строку
За частиною першою статті 261 ЦК перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Це суб’єктивний критерій із об’єктивним запобіжником: суд оцінює не лише фактичне знання, а й те, чи мала особа реальну можливість дізнатися за звичайної обачності.
Для зобов’язань із визначеним строком виконання перебіг стартує зі спливом цього строку. Якщо строк не визначений або визначений моментом вимоги, відлік починається з дня, коли в кредитора виникло право вимагати виконання. Для правочину, вчиненого під впливом насильства, строк рахують від дня припинення насильства. Для наслідків нікчемного правочину — від дня, коли почалося його виконання.
У нашій практиці розгляду кредитних і комунальних спорів типова помилка полягає в тому, що позивач рахує три роки від дати договору, а не від дня прострочення кожного платежу. За періодичними платежами давність обчислюють окремо щодо кожної суми. Тому частина боргу може ще «жити», тоді як раніші нарахування вже поза строком — за умови, що відповідач це заявить.
Зупинення, переривання і залишення позову без розгляду
Зупинення (стаття 263 ЦК) ставить відлік на паузу. Підстави вичерпні: непереборна сила, яка перешкодила пред’явити позов; законний мораторій; зупинення дії акта, що регулює відповідні відносини; перебування позивача або відповідача у складі ЗСУ чи інших законних військових формувань, переведених на воєнний стан. Після відпадіння обставини строк продовжується з урахуванням часу, що вже минув.
Переривання (стаття 264 ЦК) обнуляє вже витрачений час. Підстави: дія, що свідчить про визнання боргу або іншого обов’язку; пред’явлення позову до одного з кількох боржників; позов лише щодо частини вимоги. Після переривання давність починається заново.
Визнання боргу має бути усвідомленим. Підпис уповноваженої особи на акті звірки, часткова сплата, письмове прохання про розстрочку часто кваліфікують як таке визнання. Водночас сам факт відображення заборгованості в бухгалтерському обліку або акт, підписаний бухгалтером без повноважень на визнання зобов’язання, суди оцінюють обережно. Підстави переривання розширеному тлумаченню не підлягають.
Стаття 265 ЦК окремо регулює ситуацію, коли позов залишили без розгляду. Саме залишення без розгляду перебіг не зупиняє, але час від пред’явлення позову до набрання законної сили відповідною ухвалою до давності не зараховують. Якщо після цього залишок строку менший за шість місяців, його подовжують до шести місяців.
Стаття 266 ЦК прив’язує додаткові вимоги до основної: зі спливом давності щодо основного боргу вважається спливлою і давність щодо неустойки, звернення стягнення на предмет застави тощо. На практиці неустойка і так має власний однорічний строк, тому розрахунок ведуть окремо по кожній вимозі, після чого перевіряють правило статті 266.
Як заявити про позовну давність у цивільному процесі
Процесуальний інструмент — заява (клопотання) сторони у спорі. Сторонами є позивач і відповідач. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, за усталеною позицією Касаційного цивільного суду не замінює відповідача: її заява про давність сама по собі не зобов’язує суд застосувати статтю 267 ЦК, якщо відповідач мовчить.
Форма може бути письмовою або усною в судовому засіданні. Письмова заява надійніша: у ній варто навести дату початку перебігу, календарний розрахунок, норму ЦК, докази обізнаності позивача та прохання відмовити в позові. Найбезпечніше подати її в суді першої інстанції до судових дебатів. Якщо заяву вперше озвучили вже в дебатах, суд має дати позивачу можливість висловитися і за потреби повернутися до з’ясування обставин.
У справі про видачу судового наказу логіка інша. Після отримання копії наказу боржник у встановлений ЦПК строк подає заяву про його скасування і вже там фіксує сплив давності. Якщо цей процесуальний строк пропустити, наказ набирає законної сили, і захист ускладнюється.
В апеляції заяву про давність, яку не піднімали в першій інстанції, суд вищої інстанції застосовує обмежено. Нові докази і нові заперечення в апеляції допускаються лише за правилами ЦПК. Розраховувати, що «в апеляції якось пройде», ризиковано.
- Перевірте, який строк застосовується до кожної вимоги окремо: три роки до основного боргу, один рік до пені.
- Зафіксуйте день, коли кредитор довідався або мав довідатися про порушення, і день звернення до суду.
- Перевірте зупинення за статтею 263 ЦК і період дії колишнього пункту 19 перехідних положень до 4 вересня 2025 року.
- Оцініть, чи було переривання: сплата, лист-визнання, акт звірки з підписом керівника.
- Подайте письмову заяву до рішення суду першої інстанції і додайте розрахунок.
Після такого алгоритму суд зобов’язаний мотивувати, чому давність спливла або не спливла щодо кожної вимоги. Загальної фрази «строк минув» недостатньо.
Наслідки спливу і поновлення з поважних причин
Частина четверта статті 267 ЦК: сплив давності, про застосування якої заявлено стороною, є підставою для відмови в позові. Право як таке не знищується. Якщо боржник після спливу все ж виконав зобов’язання, він не може вимагати повернення виконаного, навіть якщо не знав про сплив строку.
Частина п’ята тієї ж статті дає суду право захистити порушене право, якщо причини пропуску визнано поважними. Поважність оцінюють індивідуально: хвороба, яка реально унеможливила звернення, введення в оману, об’єктивна недоступність суду, служба в зоні бойових дій поза межами вже передбаченого статтею 263 зупинення. Сама по собі зайнятість, юридична необізнаність чи очікування «мирного врегулювання» зазвичай не визнаються достатніми.
Пропуск строку не тотожний автоматичній поразці. Суд спочатку перевіряє обґрунтованість вимоги, потім — заяву про давність, і лише тоді вирішує, чи є причини пропуску поважними.
Вимоги, на які давність не поширюється
Стаття 268 ЦК виводить із-під давності вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав (крім випадків, прямо встановлених законом); вимогу вкладника до банку чи іншої фінансової установи про видачу вкладу; відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, крім шкоди внаслідок недоліків рухомого товару, зокрема складової частини іншого майна, включно з електроенергією; вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про страхову виплату; окремі вимоги органу у сфері державних резервів. Закон може додати інші винятки.
Для сімейних відносин Сімейний кодекс встановлює власне правило: давність не застосовується, крім прямо названих статей. Там, де СК відсилає до цивільних строків, суд застосовує главу 19 ЦК.
Воєнний стан і відновлення перебігу з 4 вересня 2025 року
Після 24 лютого 2022 року законодавець окремим пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК продовжив строки, визначені статтями 257–259 та низкою спеціальних норм, на період воєнного стану. Це була спеціальна «пауза» на додачу до загальних підстав статті 263.
Закон № 4434-IX від 14 травня 2025 року цей пункт виключив. Дата набрання чинності — 4 вересня 2025 року. Відтоді відлік знову йде за загальними правилами глави 19. Воєнний стан як такий автоматично давності більше не «заморожує». Зупинення можливе лише якщо конкретна сторона перебуває в складі ЗСУ чи іншого формування, переведеного на воєнний стан, або якщо доведено непереборну силу, що реально завадила подати позов.
Для розрахунку це означає: період, на який строк був продовжений пунктом 19, не «згоряє», його враховують як час зупинення (продовження). Після 4 вересня 2025 року годинник знову тисне. Саме тому в другій половині 2025–2026 років зросла кількість позовів про старі борги і зустрічних заяв про давність.
| Період | Що відбувалося зі строком | Практичний наслідок |
|---|---|---|
| До спеціальних воєнних норм | Звичайний перебіг за ст. 256–268 ЦК | Класичний розрахунок від дня обізнаності |
| Дія пункту 19 перехідних положень ЦК | Строки продовжувалися на час воєнного стану | Багато «старих» вимог формально ще були живі |
| З 4 вересня 2025 року | Пункт 19 виключено Законом № 4434-IX | Звичайний відлік відновлено; ст. 263 ЦК діє точково |
Типові ситуації для позивача і відповідача
Кредитор, який зволікав зі зверненням до суду, після відновлення перебігу має перевірити не лише три роки основного боргу, а й однорічний строк пені. Часто основна сума ще в межах давності, а штрафні санкції — ні. Якщо відповідач заявить про давність лише щодо неустойки, суд може частково відмовити.
Боржник, який отримав позов про комунальні платежі за сім-вісім років, не повинен мовчати. Без заяви суд може стягнути всю суму, яку визнає доведеною. Із заявою стягнення, як правило, звужується до трьох років по тілу боргу і одного року по пені — з урахуванням зупинення воєнного періоду і можливого переривання частковими оплатами.
Позивач, який пропустив строк з об’єктивної причини, не обмежений лише «покірною» відмовою. Він має право просити застосувати частину п’яту статті 267 ЦК і долучити медичні документи, довідки з військової частини, докази евакуації чи руйнування житла. Суд не зобов’язаний автоматично поновлювати строк, але зобов’язаний оцінити докази.
У нашій практиці найчастіше програють не через «неправильну» норму кодексу, а через відсутність письмової заяви про давність або через розрахунок, у якому змішані основний борг і пеня в один трирічний котел.
Для бухгалтера й керівника юридичної особи відновлення перебігу з вересня 2025 року має ще один вимір: безнадійна дебіторська і кредиторська заборгованість знову може набути ознак спливу давності. Списання в обліку не замінює судової заяви і не створює переривання. Акт інвентаризації сам по собі рідко рятує строк, якщо його не підписала особа з повноваженнями визнавати борг.
Той, хто планує подати позов у 2026 році, має зібрати ланцюжок дат: порушення, обізнаність, зупинення, можливе визнання боргу, день звернення до суду. Той, хто захищається, має зробити те саме і вкласти розрахунок у заяву до рішення першої інстанції. Позовна давність у зв’язці ЦК і ЦПК працює лише тоді, коли її правильно обрахували і вчасно процесуально заявили.
