Ракета Р-37 та її модернізована версія Р-37М належать до класу керованих авіаційних ракет «повітря—повітря» надвеликої дальності. Розроблена конструкторським бюро «Вимпел» на основі Р-33, вона призначена для ураження високовартісних повітряних цілей — літаків дальнього радіолокаційного виявлення, заправників, бомбардувальників і винищувачів — на відстанях, що значно перевищують можливості більшості сучасних аналогів.

Ключові параметри Р-37М включають максимальну дальність пуску до 300–400 км у сприятливих умовах, швидкість понад 6 Махів, бойову частину масою 60 кг та комбіновану систему наведення з інерціальним участком і активною радіолокаційною головкою самонаведення на кінцевій фазі. Основними носіями залишаються перехоплювачі МіГ-31БМ, а також Су-35С, Су-30СМ2 та Су-57.

У бойових умовах ракета застосовується з 2022 року, змушуючи противника змінювати тактику польотів. Експортний варіант РВВ-БД має обмежену дальність до 200 км, а станом на 2026 рік обговорюється постачання значної партії для індійських Су-30МКИ.

Розробка ракети класу «повітря—повітря» великої дальності, яка згодом отримала позначення Р-37, почалася на початку 1980-х років у конструкторському бюро «Вимпел». Постанова Ради Міністрів СРСР від 8 квітня 1983 року визначила завдання створити новий боєприпас для перехоплювача МіГ-31М як розвиток наявних Р-33. Основна ідея полягала в забезпеченні ураження стратегічних і тактичних цілей на дистанціях, недосяжних для існуючих систем, зберігаючи носій поза зоною ураження винищувачів супроводження.

Перші випробування стартували у 1988 році. Спочатку виконувалися автономні балістичні пуски без системи наведення, потім — із автопілотом і повноцінним наведенням. У квітні 1994 року під час одного з випробувань ракета вразила повітряну ціль на відстані 304 км. Цей результат тривалий час залишався рекордним для авіаційних ракет цього класу. Економічні труднощі 1990-х років і розрив коопераційних зв’язків із українськими підприємствами суттєво загальмували програму. Роботи поновилися у середині 2000-х років у рамках модернізації МіГ-31БМ. Модернізований варіант Р-37М (експортне позначення РВВ-БД, «виріб 610М») прийнято на озброєння у 2014 році, серійне виробництво розгорнуто на базі російських комплектуючих.

Конструкція ракети виконана за нормальною аеродинамічною схемою з крилом малого подовження і великою хордою. Для підвищення маневреності застосовано динамічно нестійку центровку. Довжина оригінальної Р-37 становить 4,20 м, у Р-37М і РВВ-БД — 4,06 м за рахунок укороченої носової частини. Діаметр корпусу — 0,38 м, розмах крил — близько 0,72 м, розмах стабілізаторів — до 1,02 м. Стартова маса оригінальної версії сягає 600 кг, модернізованої — близько 510 кг. Бойова частина — осколково-фугасна масою 60 кг, що суттєво перевищує показники більшості сучасних ракет середньої дальності. Джерела зазначають можливість встановлення малогабаритної ядерної бойової частини, хоча офіційного підтвердження серійного розгортання такого варіанта немає.

Силова установка Р-37М — дворежимний твердопаливний ракетний двигун. Перший режим забезпечує розгін, другий підтримує швидкість на маршовій ділянці. Така схема дозволяє досягти швидкості понад 6 Махів (близько 7300–7400 км/год) і зберегти енергію на великих дистанціях. Траєкторія польоту може бути прямою або з набором висоти (lofted profile), що збільшує дальність за рахунок більш ефективного використання енергії.

Система наведення комбінована. На початковому і середньому участках працює інерціальна навігаційна система з можливістю радіокорекції від носія або інших джерел цілевказівки. На кінцевій ділянці активується активна радіолокаційна головка самонаведення. У Р-37М застосовано вдосконалену головку 9Б-1103М-350 «Шайба». Дальність захоплення цілі головкою самонаведення в передній півсфері становить близько 30 км. Ракета здатна працювати як за висотними, так і за маловисотними цілями (від 15 м до 25 км), у тому числі на фоні земної поверхні. Максимальне перевантаження цілі, яку можна уразити, — до 8 g. Принцип «пустив — забув» реалізовано повною мірою на кінцевій фазі, що знижує вразливість носія.

Дані узагальнено за відкритими специфікаціями розробника та матеріалами довідкових видань.

Основним носієм Р-37М залишається модернізований перехоплювач МіГ-31БМ, здатний нести до шести таких ракет. Завдяки потужній бортовій радіолокаційній станції та високій швидкості польоту МіГ-31БМ забезпечує оптимальні умови для реалізації максимальної дальності. Згодом ракету інтегрували в комплекс озброєння Су-35С (до чотирьох ракет), Су-30СМ2 і Су-57. У 2020 році повідомлялося про успішні випробувальні пуски з борта Су-35С і включення ракети до арсеналу Су-57. Інтеграція на Су-30СМ2 морської авіації також підтверджена. Для Су-57 розроблено варіант із можливістю внутрішнього розміщення (іздельє 810) зі складеними поверхнями.

Бойове застосування Р-37М зафіксовано з жовтня 2022 року. За оцінками аналітичних структур, у окремі періоди російська авіація виконувала до шести пусків на день. Ракети запускалися з МіГ-31БМ і Су-35С по українських літаках, зокрема МіГ-29, Су-27, Су-24 і Су-25. Зафіксовані випадки ураження на дистанціях понад 200 км, зокрема повідомлення про знищення МіГ-29 на дальності близько 213 км. Практична ефективність залежить від багатьох факторів: висоти і швидкості носія, профілю траєкторії, радіолокаційної помітності цілі та засобів радіоелектронної боротьби. Навіть без прямого ураження пуски змушують пілотів переривати завдання і виконувати енергійні маневри ухилення, що знижує бойову ефективність авіації противника.

Важливо розуміти, що заявлені максимальні дальності досягаються лише за ідеальних умов — висотного пуску з надзвукового носія по низькоманевреній цілі. У реальних бойових умовах проти маневрених винищувачів ефективна дальність суттєво менша.

Порівняно з західними і китайськими аналогами Р-37М вирізняється поєднанням великої дальності, високої швидкості і потужної бойової частини. Європейська Meteor має меншу максимальну дальність, але кращі енергетичні характеристики на кінцевій ділянці завдяки прямотічному двигуну і більшу «зону невідворотності». Американська AIM-120D (AMRAAM) поступається за дальністю, проте має широке поширення і бойовий досвід. Китайська PL-15 оцінюється в діапазоні 200–300 км, а новіша PL-17 — понад 350 км. Р-37М залишається однією з небагатьох серійних ракет, здатних системно загрожувати літакам ДРЛО і заправникам на дистанціях понад 250–300 км.

Експортні перспективи пов’язані з варіантом РВВ-БД. У 2023 році «Рособоронекспорт» офіційно представив його. Станом на зараз повідомляється про схвалення постачання близько 300 ракет Р-37М для індійських Су-30МКИ на суму близько 1,2 млрд доларів. Поставки очікуються протягом 12–18 місяців після укладення контракту. Алжирські Су-30МКА також розглядаються як потенційні носії експортної версії.

Технічні обмеження ракети пов’язані з її розмірами і масою. На винищувачах середньої розмірності кількість підвісок обмежена, що зменшує гнучкість боєкомплекту. Залежність від якісної цілевказівки на середній ділянці залишається критичною. Радіоелектронна протидія і маневрування цілі на кінцевій фазі можуть знизити ймовірність ураження. Проте поєднання швидкості, дальності і потужності бойової частини робить Р-37М інструментом, який суттєво впливає на тактику повітряної війни на великих відстанях.

Подальший розвиток системи, ймовірно, зосередиться на вдосконаленні головки самонаведення, підвищенні стійкості до перешкод і можливості інтеграції з мережецентричними системами управління. Можливість застосування з різних платформ, включаючи винищувачі п’ятого покоління, розширює операційні можливості носіїв і змінює баланс сил у повітряному просторі.