Написати заповіт означає особисто викласти письмове розпорядження щодо майна на випадок смерті, посвідчити його в нотаріуса або уповноваженої особи та зареєструвати в Спадковому реєстрі. Документ набуває сили лише за дотримання форми з Цивільного кодексу України: зазначення місця і часу складення, власний підпис, чіткі формулювання без двозначностей.

Заповідач визначає спадкоємців і частки самостійно, але закон захищає обов’язкову частку для малолітніх, неповнолітніх, непрацездатних дітей, непрацездатного подружжя та батьків. Процес займає один візит за наявності паспорта та РНОКПП, а текст можна підготувати заздалегідь або скласти зі слів у нотаріуса.

У звичайних умовах достатньо звернутися до будь-якого державного чи приватного нотаріуса; під час воєнного стану діють додаткові правила для військовослужбовців і осіб у лікарнях, коли посвідчення можливе командиром частини або головним лікарем з подальшою реєстрацією.

Хто має право скласти заповіт і які обмеження діють

Право скласти заповіт належить лише фізичній особі з повною цивільною дієздатністю. Це повнолітні громадяни, а також неповнолітні, які набули повної дієздатності через шлюб, трудовий договір чи народження дитини. Складання через представника чи за дорученням заборонене — волевиявлення має бути особистим.

Нотаріус перевіряє дієздатність під час посвідчення. Якщо є сумніви щодо здатності усвідомлювати значення дій, документ можуть не прийняти. Заповідач може призначити спадкоємцями будь-яких осіб — родичів чи сторонніх, фізичних чи юридичних, а також державу. Водночас позбавити права на спадщину можна будь-кого зі спадкоємців за законом, крім тих, хто має право на обов’язкову частку.

Склад спадщини визначається на момент відкриття спадщини, тобто на день смерті. Це дозволяє заповідати і те майно, яке з’явиться пізніше. Згідно з роз’ясненнями Міністерства юстиції України, докази права власності на майно при посвідченні заповіту не вимагаються, хоча точні дані про об’єкти допомагають уникнути неточностей.

Форма заповіту та обов’язкові реквізити

Заповіт складається виключно в письмовій формі. У ньому обов’язково вказують місце і час складення, дату та місце народження заповідача. Підпис ставить особисто заповідач. Якщо через хворобу чи фізичну ваду він не може підписати, це робить інша особа за його дорученням і в його присутності — з відповідною відміткою нотаріуса. Особа, на користь якої складено заповіт, підписувати за нього не може.

Текст має бути чітким і однозначним: розпорядження не повинно викликати сумнівів після відкриття спадщини. Формулювання на кшталт «залишаю квартиру дітям» без зазначення часток чи точної ідентифікації осіб часто стають причиною спорів.

Заповіт може бути написаний власноручно, надрукований за допомогою технічних засобів або записаний нотаріусом зі слів заповідача. У другому випадку текст зачитують уголос, після чого заповідач підписує. За бажанням заповідача або коли він не може прочитати документ самостійно, посвідчення відбувається за участі не менше двох свідків. Свідками не можуть бути нотаріус, спадкоємці, їхні близькі родичі та особи, які не можуть прочитати чи підписати текст.

Посвідчує заповіт нотаріус або, у визначених випадках, посадові особи органів місцевого самоврядування в селах без нотаріуса, головні лікарі, капітани суден, начальники експедицій, командири військових частин, начальники установ виконання покарань. Такі заповіти прирівнюються до нотаріально посвідчених і підлягають реєстрації в Спадковому реєстрі.

Що можна включити до змісту і які умови діють

Заповідач може охопити заповітом усе майно чи його частину, а також права й обов’язки, які виникнуть у майбутньому. Майно передається лише у власність. Можна встановити заповідальний відказ — зобов’язати спадкоємця надати іншій особі право користування житлом чи іншим майном. Також дозволено заповідальний відказ із умовою: виникнення права на спадщину пов’язується з певною обставиною, наприклад, здобуттям освіти чи народженням дитини. Умова є нікчемною, якщо суперечить закону чи моральним засадам суспільства.

До заповіту можна включити розпорядження немайнового характеру: щодо поховання, опіки над неповнолітніми чи виконання суспільно корисної мети. Нотаріус перевіряє, щоб зміст не суперечив законодавству. Спільний заповіт подружжя складається лише щодо майна, що є їхньою спільною сумісною власністю, і лише зареєстрованим подружжям. Після смерті одного з подружжя його частка переходить до того, хто пережив; спадкоємці за заповітом отримують майно лише після смерті другого. Кожен з подружжя може відмовитися від спільного заповіту за життя — така відмова посвідчується нотаріально.

Секретний заповіт подають нотаріусу в заклеєному конверті з підписом заповідача. Нотаріус не знайомиться зі змістом, ставить посвідчувальний напис, опечатує і зберігає. Після відкриття спадщини конверт відкривають у присутності зацікавлених осіб і двох свідків. Секретний заповіт посвідчує лише нотаріус.

Обов’язкова частка: кого не можна обійти

Незалежно від змісту заповіту, малолітні, неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) і непрацездатні батьки спадкують половину тієї частки, яка належала б їм за законом. Непрацездатними вважаються особи пенсійного віку, особи з інвалідністю I–III груп, а також ті, хто має право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника. Коло таких осіб визначається на день відкриття спадщини.

До обов’язкової частки зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки, заповідального відказу на користь цієї особи та іншого майна, яке вже перейшло до неї. Суд може зменшити розмір обов’язкової частки з урахуванням стосунків між спадкоємцем і спадкодавцем. Онуки, навіть якщо їхні батьки померли раніше, права на обов’язкову частку не мають. Нотаріус при посвідченні заповіту роз’яснює ці положення, а при видачі свідоцтва про право на спадщину перевіряє коло осіб з правом на обов’язкову частку.

Покроковий порядок, як написати заповіт

Підготовка починається з чіткого визначення спадкоємців і майна. Запишіть повні дані: прізвище, ім’я, по батькові, дату народження, за можливості — РНОКПП. Для нерухомості вкажіть точну адресу і, якщо є, кадастровий номер. Якщо частки різні, сформулюйте їх конкретно: «дві третини — сину, одна третина — дочці».

1. Зберіть документи: паспорт громадянина України (або закордонний) і реєстраційний номер облікової картки платника податків. Документи на майно не обов’язкові, але корисні для точності опису.
2. Оберіть нотаріуса — державного чи приватного. Юридична сила однакова. Запишіться на прийом, за потреби через Дію чи телефон.
3. Під час візиту нотаріус перевіряє дієздатність, роз’яснює права та обов’язкову частку, складає або перевіряє текст. Документ зачитують уголос.
4. Підпишіть заповіт. Один примірник залишається вам, другий — у нотаріуса для передачі до архіву та реєстрації в Спадковому реєстрі.
5. Отримайте підтвердження реєстрації. Заповіт можна змінити чи скасувати в будь-який час новим заповітом — чинним вважається останній за часом.

Якщо заповідач не може прибути до нотаріуса через хворобу чи інші причини, нотаріус може виїхати за місцем перебування. У сільській місцевості без нотаріуса звертаються до уповноваженої посадової особи органу місцевого самоврядування.

Особливості під час воєнного стану

За відсутності доступу до Спадкового реєстру посвідчення, зміни та скасування заповіту здійснюються без нього, з подальшим внесенням даних протягом п’яти робочих днів після відновлення доступу. Заповіти військовослужбовців, працівників правоохоронних органів і членів їхніх сімей у місцях дислокації можуть посвідчувати командири (начальники) частин або уповноважені ними особи. Такі заповіти надсилаються через відповідні органи до Міністерства юстиції для реєстрації.

Заповіт особи в лікарні чи будинку для осіб похилого віку може посвідчити головний лікар, його заступник чи черговий лікар. У всіх випадках, коли посвідчує не нотаріус, потрібні свідки. Під час воєнного стану нотаріуси можуть оформлювати заповіти на звичайних аркушах із реквізитами замість спеціальних бланків.

Вартість посвідчення заповіту у 2026 році

У державній нотаріальній конторі витрати складаються з фіксованих платежів. Для простого заповіту орієнтовна сума становить близько 641 гривні. У приватного нотаріуса вартість договірна і залежить від складності тексту.

Дані базуються на тарифах, які публікують профільні ресурси станом на 2026 рік. Точну суму варто уточнити в конкретній нотаріальній конторі, оскільки додаткові послуги (свідки, складний текст, виїзд) збільшують вартість.

Типові помилки та як їх уникнути

Найчастіша помилка — неточна ідентифікація спадкоємців чи майна. Ім’я «Євген» замість «Євгеній», неповна адреса чи відсутність часток призводять до того, що нотаріус після смерті не може видати свідоцтво без суду. Друга поширена проблема — ігнорування обов’язкової частки: заповіт на користь однієї особи не скасовує права захищених законом спадкоємців.

Власноручний текст без нотаріального посвідчення є нікчемним. Навіть ідеально складений на папері документ не має сили, якщо його не посвідчили. Заповіт, складений під впливом обману, погроз чи особою без дієздатності, можна визнати недійсним у суді. Окреме розпорядження, що суперечить закону, не тягне недійсності всього заповіту.

Щоб мінімізувати ризики, сформулюйте волю максимально конкретно, врахуйте обов’язкову частку ще на етапі підготовки і посвідчте документ у нотаріуса. Новий заповіт завжди скасовує попередній у частині, що йому суперечить, тому зміни оформлюють так само офіційно.

Правильно складений і посвідчений заповіт дозволяє реалізувати волю щодо майна і зменшує ймовірність конфліктів між спадкоємцями. Якщо ситуація складна — кілька об’єктів, умови, обов’язкова частка чи військові обставини — варто обговорити деталі з нотаріусом до підписання, щоб документ відповідав і вашим намірам, і вимогам закону.