Іноземний елемент це ознака, яка надає приватноправовим відносинам міжнародний характер і вимагає визначення права, що підлягає застосуванню. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» вона проявляється в одній або кількох формах, пов’язаних із суб’єктом, об’єктом чи юридичним фактом.

Наявність цієї ознаки виводить відносини зі сфери звичайного цивільного, сімейного чи трудового права й включає їх у предмет міжнародного приватного права. Без неї колізійні норми не застосовуються, а спір вирішується виключно за українським правом.

Розуміння механізму дозволяє правильно кваліфікувати ситуацію під час укладення договорів, відкриття спадщини, реєстрації шлюбу чи захисту прав інтелектуальної власності за участю іноземних осіб або майна.

Законодавче визначення та місце в системі права

Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року № 2709-IV (чинна редакція від 30 липня 2026 року) закріплює чітке визначення. Іноземний елемент це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох із таких форм: хоча б один учасник є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об’єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Приватноправові відносини ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності фізичних і юридичних осіб. Коли з’являється іноземний елемент, виникає колізія правопорядків — ситуація, коли одночасно можуть претендувати на регулювання норми кількох держав.

Саме тому закон установлює порядок визначення права, що підлягає застосуванню, через колізійні норми та принцип автономії волі сторін. Стаття 4 прямо вказує, що право визначається згідно з колізійними нормами цього Закону, інших законів та міжнародних договорів України.

Три форми прояву іноземного елемента

Перша форма — суб’єктна. Вона виникає, коли хоча б одна сторона правовідносин має іноземну належність. Це може бути іноземець, особа без громадянства, іноземна юридична особа або громадянин України, який постійно проживає за кордоном. Наприклад, договір поставки між українським ТОВ і польською компанією одразу містить цю ознаку.

Друга форма — об’єктна. Вона стосується місця знаходження об’єкта правовідносин. Нерухомість у Німеччині, банківський рахунок у Швейцарії, судно під прапором Мальти чи авторські права, зареєстровані в США, створюють іноземний елемент незалежно від громадянства сторін.

Третя форма — юридичний факт. Він має місце за межами України. Укладення контракту в Лондоні, заподіяння шкоди в Польщі, складання заповіту в Іспанії або реєстрація шлюбу в Італії — усе це приклади. Часто в одних відносинах поєднуються дві чи всі три форми одночасно, що ускладнює кваліфікацію, але не змінює принципу регулювання.

Наявність хоча б однієї форми є достатньою підставою для застосування норм міжнародного приватного права.

Порівняння форм іноземного елемента

Для зручності аналізу основних проявів можна використати структуроване порівняння.

Дані базуються на положеннях статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» (zakon.rada.gov.ua). У реальних справах часто трапляється комбінація форм, наприклад, коли громадянин України, який проживає в Німеччині, укладає договір щодо нерухомості в Польщі.

Значення для колізійного регулювання та вибору права

Колізійна норма не містить матеріальних приписів, а лише вказує, право якої держави слід застосувати. Без іноземного елемента такі норми взагалі не діють. Стаття 5 Закону закріплює принцип автономії волі: учасники можуть самостійно обрати право, що регулюватиме їхні відносини, якщо закон це дозволяє. Вибір має бути явно вираженим або прямо випливати з умов правочину чи обставин справи.

Якщо сторони не здійснили вибір, застосовуються об’єктивні колізійні прив’язки. Для договорів це часто право держави, де знаходиться сторона, яка здійснює характерне виконання (продавець, підрядник, перевізник). Для спадкування — право держави останнього місця проживання спадкодавця, якщо він не обрав у заповіті право своєї громадянської належності (стаття 70 Закону).

Міжнародні договори України мають пріоритет над нормами закону, якщо встановлюють інші правила (стаття 3). Україна є учасницею низки конвенцій Гаазької конференції з міжнародного приватного права, що додатково впливає на регулювання окремих категорій справ.

Іноземний елемент у спадкових, сімейних та договірних відносинах

У спадкуванні іноземний елемент може з’явитися через особу спадкодавця чи спадкоємця, місце складання заповіту, місце відкриття спадщини або розташування майна. Стаття 70 передбачає, що загальним правилом є право держави останнього місця проживання спадкодавця. Спадкодавець може в заповіті обрати право держави, громадянином якої він є, однак такий вибір стає недійсним, якщо після складання заповіту громадянство змінилося.

У сімейних відносинах типовими є шлюби між громадянами різних держав або шлюб, укладений за кордоном. Колізійні норми визначають право на шлюб, його дійсність, майнові відносини подружжя та шлюбний договір. Для шлюбного договору сторони часто можуть обрати застосовне право, але з урахуванням імперативних норм.

У договірній сфері іноземний елемент присутній майже в усіх зовнішньоекономічних контрактах. Сторони можуть прямо вказати в договорі, право якої держави регулює угоду. Якщо такого застереження немає, суд чи арбітраж визначає найбільш тісний зв’язок. Для нерухомості зазвичай застосовується право місця її знаходження, а для рухомого майна — право держави реєстрації або місця знаходження сторони, яка передає майно.

Поради щодо роботи з іноземним елементом

• Перевіряйте наявність усіх трьох форм ще на етапі підготовки договору чи заповіту — суб’єкт, об’єкт і юридичний факт можуть поєднуватися неочевидно.
• Фіксуйте вибір права явно та письмово, якщо закон це дозволяє; це суттєво зменшує ризик непередбачуваного результату в суді.
• Для спадкування за участю іноземного елемента уточнюйте останнє місце проживання спадкодавця та наявність заповіту з вибором права — це ключові прив’язки статті 70.
• Звертайте увагу на міжнародні договори між Україною та відповідною державою — вони можуть змінювати загальні колізійні правила.
• При роботі з нерухомістю за кордоном враховуйте, що право місця знаходження майна часто має пріоритет навіть за наявності вибору права сторонами.

Ці рекомендації ґрунтуються на практиці застосування Закону України «Про міжнародне приватне право» та типових ситуаціях, з якими стикаються нотаріуси, адвокати й суди. Своєчасне виявлення іноземного елемента дозволяє обрати оптимальну колізійну прив’язку та уникнути додаткових витрат на встановлення змісту іноземного права.

Особливості встановлення змісту іноземного права та процесуальні аспекти

Коли колізійна норма відсилає до права іноземної держави, суд чи нотаріус повинен встановити його зміст. Стаття 8 Закону передбачає, що суд може вимагати від сторін надання відповідної інформації, звертатися до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів, а також використовувати експертні висновки. Якщо зміст права встановити неможливо в розумний строк, застосовується українське право.

У процесуальному плані іноземний елемент впливає на підсудність, визнання та виконання іноземних судових рішень, надання правової допомоги. Цивільний процесуальний кодекс України містить спеціальні правила для справ із іноземним елементом, зокрема щодо виключної підсудності справ про нерухомість, розташовану в Україні.

На практиці часто виникають питання щодо легалізації документів, апостилювання чи перекладу. Правильна підготовка доказової бази на етапі підготовки справи суттєво прискорює процес і зменшує ризик відмови у визнанні іноземного рішення чи документа.

У сучасних умовах, коли кількість транскордонних операцій зростає, чітке розуміння того, що іноземний елемент це не просто формальна ознака, а механізм, який запускає спеціальний режим регулювання, допомагає захищати інтереси сторін ефективніше. Закон залишається основним інструментом, а його положення щодо визначення права та автономії волі забезпечують передбачуваність для учасників відносин.