В спорах про звільнення за власним бажанням вирішальне значення має наявність дійсного і вільного волевиявлення працівника на момент припинення трудових відносин. Цей підхід Верховного Суду добре видно з двох справ із протилежними результатами — № 143/254/24 та № 462/4233/24.

Когда суды признали давление доказанным

У справі № 143/254/24 суди встановили, що працівницю належним чином не повідомили про фактичну зміну місця роботи. Нова посадова інструкція містила індивідуальні умови, яких не було в документах інших працівників на аналогічних посадах. Роботодавець не зміг переконливо пояснити причини таких рішень.

Суд оцінив у сукупності посадові інструкції, документи щодо організації роботи, службову характеристику, показання свідка та часовий зв’язок між зміною умов праці й написанням заяви. Психологічний тиск і відсутність дійсного волевиявлення працівниці визнали доведеними.

Когда уязвимое положение не считают принуждением

Інший підхід застосовано у справі № 462/4233/24. Працівниця подала заяву про звільнення, перебуваючи під вартою, і стверджувала, що зробила це через погрози. Належних і допустимих доказів таких погроз та їхнього зв’язку з роботодавцем суду не надали.

Верховний Суд наголосив, що вразливе становище працівника саме по собі не підтверджує примусу до звільнення. Суд також врахував, що після звільнення з-під варти працівниця не відкликала заяву і не повідомляла роботодавця про примус.

У спорах щодо звільнення важливо розуміти, які дії роботодавця суди вважають достатніми для підтвердження тиску на працівника.