Наявність третейського застереження в господарському договорі не дає автоматичного права передати будь-який конфлікт між сторонами на розгляд третейського суду. Межі такої угоди визначають не лише зв’язок спору з договором, а насамперед джерело та правова природа порушеного обов’язку.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у справі № 873/49/26 щодо скасування рішення третейського суду та відмови у видачі наказу на його примусове виконання.

Суть спору між контрагентами

Два суб’єкти господарювання уклали договір комісії. У ньому було передбачено передачу спорів, що виникають за договором або у зв’язку з ним, на розгляд постійно діючого третейського суду.

Під час виконання господарської операції один із контрагентів не зареєстрував податкову накладну. Через це інша сторона не змогла віднести сплачений ПДВ до податкового кредиту. Вона звернулася до третейського суду з вимогою відшкодувати цю суму як збитки. Третейський суд позов задовольнив.

Державний суд скасував третейське рішення і відмовив у видачі виконавчого документа. Суд визнав, що спір не охоплювався третейською угодою. Верховний Суд підтримав цей підхід.

Договірний обов’язок і податковий обов’язок

Відповідно до статті 350 Господарського процесуального кодексу України рішення третейського суду підлягає скасуванню, якщо його прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або якщо воно вирішує питання поза її межами. Аналогічну підставу містить стаття 51 Закону України «Про третейські суди».

Ключовим стало розмежування договірного та податкового обов’язків. Обов’язок скласти та зареєструвати податкову накладну виникає безпосередньо із закону. Він належить до публічно-правових відносин між платником податку і державою. Такий обов’язок не перетворюється на цивільний договірний обов’язок однієї сторони перед іншою лише тому, що його невиконання завдало майнових втрат контрагенту.

Сам факт виникнення конфлікту між сторонами господарського договору не означає, що на нього поширюється третейське застереження.