Критична інфраструктура це сукупність об’єктів, систем і мереж, без яких держава втрачає здатність забезпечувати базові умови життя громадян і стабільне функціонування економіки. Закон України «Про критичну інфраструктуру» визначає її як набір елементів, порушення роботи яких завдає шкоди життєво важливим національним інтересам у сферах безпеки, оборони та добробуту населення.
Об’єкти критичної інфраструктури охоплюють енергетичні потужності, транспортні артерії, системи водопостачання та водовідведення, медичні заклади, цифрові мережі, фінансові інституції та об’єкти цивільного захисту. Кожен з них виконує роль ланки в ланцюгу життєзабезпечення, де збій одного елемента здатний спричинити каскадні наслідки в суміжних секторах і створити кризову ситуацію різного масштабу.
Ідентифікація таких об’єктів відбувається за чіткими критеріями значущості для національної безпеки, а їхній захист включає фізичні, кібернетичні та організаційні заходи, спрямовані на підтримку функціональності, безперервності роботи, відновлюваності та стійкості навіть в умовах тривалих кризових ситуацій.
Правове визначення та ключові поняття
Закон України «Про критичну інфраструктуру» № 1882-IX від 16 листопада 2021 року встановлює правові та організаційні засади створення і функціонування національної системи захисту критичної інфраструктури. Документ є складовою законодавства у сфері національної безпеки і закріплює точні терміни, які виключають довільне трактування.
Критична інфраструктура — це сукупність об’єктів критичної інфраструктури. Об’єкти критичної інфраструктури — це об’єкти інфраструктури, системи, їх частини та їх сукупність, які є важливими для економіки, національної безпеки та оборони, порушення функціонування яких може завдати шкоди життєво важливим національним інтересам. Безпека критичної інфраструктури означає стан захищеності, за якого забезпечуються функціональність, безперервність роботи, відновлюваність, цілісність і стійкість.
Життєво важливі функції та послуги — це функції та послуги, збої, переривання чи порушення надання яких призводять до швидких негативних наслідків для національної безпеки. До них належать урядування та надання найважливіших публічних послуг, енергозабезпечення, водопостачання та водовідведення, продовольче забезпечення, охорона здоров’я, фармацевтична промисловість, інформаційні послуги, електронні комунікації, фінансові послуги, транспортне забезпечення, оборона, правопорядок, цивільний захист і низка інших напрямів. Закон не обмежується абстрактним переліком: він вимагає оцінки реального впливу конкретного об’єкта на здатність держави виконувати ці функції.
Об’єкт стає критичним не тому, що власник вважає його стратегічним, а тоді, коли його зупинка шкодить життєво важливим національним інтересам і створює ризик швидких негативних наслідків для безпеки держави.
Сектори критичної інфраструктури
Для організації захисту сектори критичної інфраструктури визначає Кабінет Міністрів України постановою № 1109. Перелік регулярно оновлюється з урахуванням нових загроз і технологічних змін; актуальна редакція враховує зміни, внесені у 2025–2026 роках, зокрема розширення паливно-енергетичного сектору за рахунок зберігання електричної енергії.
Основні сектори охоплюють паливно-енергетичний (електроенергетика, нафтова, газова, вугільна, ядерна промисловість і енергетичне машинобудування), цифрові технології (електронні комунікації, електронне урядування, хмарні послуги та центри обробки даних), захист інформації (криптографічний і технічний захист, кіберзахист), охорону здоров’я (медична допомога, громадське здоров’я, фармація), системи життєзабезпечення (теплопостачання, водопостачання, водовідведення), транспорт і пошту, фінансовий сектор, харчову промисловість та агропромисловий комплекс, а також сфери, пов’язані з обороною, правопорядком і цивільним захистом.
Кожен сектор має секторальний орган, відповідальний за формування політики та координацію захисту. Міненерго координує енергетику, Мінцифри — цифрові технології, Держспецзв’язку — захист інформації, МОЗ — охорону здоров’я. Такий підхід дозволяє враховувати специфіку ризиків: фізичні удари по енергетичних об’єктах, кібератаки на інформаційні системи, збої в логістиці чи постачанні медичних засобів.
Залежності між секторами створюють ризик каскадних збоїв. Порушення електропостачання зупиняє роботу насосних станцій водоканалів, центрів обробки даних, систем зв’язку та медичного обладнання. Саме тому захист будується не лише навколо окремих об’єктів, а з урахуванням міжсекторальних зв’язків.
Категорії критичності об’єктів
Категоризація визначає рівень вимог до захисту залежно від масштабу кризи, яку може спричинити зупинка об’єкта. Закон установлює чотири категорії критичності.
Перед таблицею наведено короткий опис критеріїв: категорія присвоюється на основі аналізу рівня негативного впливу на особу, суспільство, довкілля, економіку, національну безпеку та обороноздатність. Методика категоризації використовує бальну оцінку за секторальними та міжсекторальними критеріями, після чого розраховується нормована оцінка рівня критичності.
| Категорія | Характеристика | Масштаб кризи | Типові приклади |
|---|---|---|---|
| I | Особливо важливі об’єкти загальнодержавного значення зі значним впливом на інші об’єкти | Криза державного значення | Атомні електростанції, ключові вузли об’єднаної енергосистеми, магістральні газотранспортні системи, важливі телекомунікаційні вузли |
| II | Життєво важливі об’єкти | Криза регіонального значення | Великі теплоелектроцентралі, обласні лікарні високого рівня, ключові регіональні транспортні артерії |
| III | Важливі об’єкти | Криза місцевого значення | Міські водоканали, районні лікарні, вузли розподілу електроенергії |
| IV | Необхідні об’єкти | Криза локального значення | Локальні об’єкти життєзабезпечення, без яких зупиняється окрема ділянка послуги |
Дані наведено згідно зі статтею 10 Закону України «Про критичну інфраструктуру» та методикою категоризації, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 1109. Від категорії залежать вимоги до паспорта безпеки об’єкта, глибина аналізу ризиків, частота перевірок і заходи фізичного та кіберзахисту. Об’єкти I категорії підпадають під найжорсткіші вимоги управління ризиками безпеки.
Національна система захисту та стійкість
Національна система захисту критичної інфраструктури об’єднує органи управління, сили та засоби центральних і місцевих органів виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та операторів критичної інфраструктури. Оператор — це юридична особа чи фізична особа-підприємець, яка здійснює контроль над об’єктом і відповідає за його поточне функціонування.
Захист включає своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізацію загроз, а також мінімізацію та ліквідацію наслідків їх реалізації. Стійкість критичної інфраструктури означає спроможність функціонувати в штатному режимі, адаптуватися до змінних умов, протистояти загрозам і швидко відновлюватися. Закон акцентує на функціональності, безперервності, відновлюваності та цілісності.
Оператори зобов’язані розробляти паспорти безпеки, плани реагування на кризові ситуації, забезпечувати резервування критичних функцій і проводити оцінку ризиків. Для об’єктів I категорії діють спеціальні вимоги щодо управління ризиками безпеки, затверджені постановами Кабінету Міністрів. У 2026 році тривають роботи з інженерного захисту енергетичних і комунальних об’єктів: зведення захисних споруд, облаштування резервного живлення, посилення кіберзахисту інформаційних систем.
Стійкість досягається не лише фортифікацією, а й резервними джерелами живлення, децентралізованою генерацією, гібридними моделями роботи цифрових систем і підготовленими планами відновлення в перші 24–72 години після інциденту.
Практичні аспекти для операторів і громадян
Для підприємств, що можуть претендувати на статус об’єкта критичної інфраструктури, важливо розуміти процедуру ідентифікації та категоризації. Секторальний орган аналізує відповідність критеріям, після чого відомості вносяться до секторальних переліків і реєстру. Статус накладає обов’язки: наявність актуального паспорта безпеки, схем резервування, підготовленого персоналу та готовності до взаємодії з органами управління в кризових ситуаціях.
Громадянам корисно знати, що об’єкти критичної інфраструктури мають пріоритет у відновленні електропостачання, водопостачання та зв’язку під час аварійних відключень. Лікарні, насосні станції, центри екстреної допомоги та ключові вузли зв’язку отримують резервне живлення в першу чергу. У 2026 році в багатьох регіонах триває облаштування інженерного захисту та накопичення запасів палива для автономної роботи критичних об’єктів.
Кіберзагрози залишаються актуальними поряд із фізичними. Оператори критичної інфраструктури дотримуються вимог щодо захисту інформаційних систем, реагування на кіберінциденти та координації з Національним координаційним центром кібербезпеки. Публічні заяви про атаки роблять за встановленими правилами, щоб уникнути дезінформації та забезпечити скоординоване реагування.
Типові помилки у розумінні критичної інфраструктури
- Вважати будь-яке важливе підприємство критичною інфраструктурою. Статус присвоюється лише після оцінки впливу на життєво важливі функції за встановленими критеріями, а не за бажанням власника.
- Плутати критичну інфраструктуру з критично важливими підприємствами для бронювання працівників. Це різні правові режими, хоча вони можуть перетинатися.
- Ігнорувати каскадні ефекти. Зупинка одного об’єкта часто впливає на кілька секторів одночасно, тому захист вимагає міжсекторальної координації.
- Недооцінювати роль цифрових систем. Центри обробки даних, системи електронного урядування та електронних комунікацій є повноцінними об’єктами критичної інфраструктури з відповідними вимогами до стійкості.
- Очікувати, що захист обмежується фізичними бар’єрами. Стійкість включає також кіберзахист, резервні джерела енергії, підготовку персоналу та плани швидкого відновлення.
Розуміння цих нюансів допомагає і операторам правильно виконувати обов’язки, і громадянам орієнтуватися в пріоритетах відновлення послуг під час криз. Національна система захисту постійно адаптується до нових загроз, поєднуючи фізичну стійкість, кіберзахист і організаційну готовність до роботи в умовах тривалих обмежень.
Дані про правове регулювання ґрунтуються на Законі України «Про критичну інфраструктуру» № 1882-IX та постанові Кабінету Міністрів України № 1109 «Деякі питання об’єктів критичної інфраструктури» (з подальшими змінами).
